Мобильное меню

Facebook

Заказать

X

Синтаксичний, фонетичний, словотвірний, морфологічний аналіз речення

Тип работы: Індивідуальне завдання К-во страниц: 7 стр. Цена: 15 грн.
Содержание:

Архаїзми та історизми у творі "Чорна Рада" П. Куліша ЗМІСТ ВСТУП ЗМІСТ ВСТУП …………………………………………………………………….3 РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МАРКОВАНОЇ ЛЕКСИКИ ……………………………………………………………………….6 1. 1. Теоретичні засади семантичного аналізу маркованої лексики …..6 1. 2. Функціональні параметри маркованої лексики сучасної української мови ……………………………………………………………….10 1.3. Історизми та архаїзми як лексичне значення ……………………..11 РОЗДІЛ ІІ. ХРОНОЛОГІЧНО МАРКОВАНА ЛЕКСИКА ЯК ФАКТОР ТЕКСТУ У ТВОРІ «ЧОРНА РАДА» П. КУЛІША …………………………..20 2.1.Архаїзми у тексті твору «Чорна Рада» П. Куліша………………….20 2.2.Історизми у тексті твору «Чорна Рада» П. Куліша ………………..23 ВИСНОВКИ…………………………………………………………….. 26 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………..29 ВСТУП Актуальність теми дослідження полягає в тому, що воно висвітлює одну з важливих проблем сучасної української ї літературної мови. Історично марковані слова, в тому числі архаїзми та історизми, ніколи не вийдуть з ужитку в українській мові, так як мова без них буде набагато біднішою і бляклою. Це зумовлене ще й духовними та морально-етичними запитами сучасності. Хронологічно маркована лексика не створює відчуття архаїчності мови художніх текстів, а тільки є мовним натяком на зображуваний в творі час. Її функціонування дає можливість наблизитися до епохи і зрозуміти її загальний характер, її мову. Останні лексикологічні наукові праці характеризуються зростаючим інтересом до аспектів мовного розвитку, до механізму точних засобів лексичної номінації, прояву тенденцій розвитку слова і лексичного фонду в цілому. У зарубіжному мовознавстві застаріла лексика викликала інтерес низки лінгвістів: В. Виноградова, Л. Булаховського, З. Білянської, М. Фоміної, Д. Шмельова, Г. Колесника, Н. Михайловської, . Хронологічно маркована лексика проаналізована з функціонального погляду у роботах О. Галкіної-Федорук, Л. Лисиченко, М. Шанського, Д. Шмельова. Як засіб історичної стилізації в художніх творах досліджували архаїзми Л. Булаховський, Л. Скрипник, Л. Донець, Ш. Токсанбаєва, Л. Шнайдерман, В. Буда. Застарілі слова представлені в текстах української художньої літератури XVIII-XX століть. Письменник вводить читача в світ минулого, використовуючи історизми, архаїзми і фразеологізми, щоб відобразити історичні реалії, предмети і явища матеріальної і духовної культури. Рівень розуміння застарілої лексики визначається рівнем культури читача. Слід зауважити, що при вдумливому неквапливому читанні літературних творів XVIII-XX століть допитливий читач, якщо не розуміє змісту архаїчних слів і фразеологізмів, то звертається до коментарів, історичних словників, енциклопедій (хоча в них він не завжди може знайти цікаві відомості). Відомий український письменник П. Куліш в історичному романі «Чорна Рада» постійно використовував хронологічно марковану лексику. Звернення письменника до архаїзмів та історизмів допомагає відтворювати зміни в житті людей того часу. Безперечно, мова, як дзеркало, відображає реалії того чи іншого часу. Існує чимало принципових відмінностей сучасної і української мови XIX століття, оскільки лексичний пласт зазнає змін, так він зберігає свою стабільність в кожен момент свого існування. Культура являє собою складний процес, який об’єднує начиння, звичаї, соціальні аспекти. У зв’язку з цим тема роботи «Архаїзми та історизми у творі «Чорна Рада» П. Куліша» представляється актуальною і потребує подальшого всеосяжного вивчення. Мета курсової роботи – визначити семантичні групи застарілої лексики в історичному романі «Чорна Рада» П. Куліша, охарактеризувати функції застарілих слів. Цією метою зумовлені такі завдання дослідження: 1. описати теоретичні засади семантичного аналізу маркованої лексики; 2. охарактеризувати функціональні параметри маркованої лексики сучасної української мови 3. проаналізувати історизми та архаїзми як лексичне значення; 4. дослідити історизми та архаїзми в історичному романі «Чорна Рада» П. Куліша. Об’єкт дослідження – хронологічно маркована (застаріла) лексика історичного роману «романі «Чорна Рада» П. Куліша. Предмет дослідження – історичний роман «Чорна Рада» П. Куліша. Методи дослідження. У курсовій роботі використано такі методи: порівняльно-історичний, описовий, з'ясувальний, а також прийоми стилістичного та контекстуального аналізу, лінгвістичного спостереження. Наукова новизна курсової роботи полягає у власній спробі визначення семантичних груп застарілої лексики в історичному романі «Чорна Рада» П. Куліша. Практична цінність курсової роботи полягає в можливому використанні матеріалів студентами-філологами при опрацюванні відповідних тем з курсу «Сучасна українська літературна мова» та написанні фахових статей. Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів основного матеріалу, висновків, списку використаної літератури. РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МАРКОВАНОЇ ЛЕКСИКИ 1. 1. Теоретичні засади семантичного аналізу маркованої лексики Лексика є основою мови, адже складно собі уявити, як люди спілкувалися б один з одним, писали б художні твори, не маючи можливості висловити свої думки словами. З розвитком суспільства розвивалася і лексика, з’являлися все нові сфери вживання і різні стилістичні забарвлення. Почнемо з диференціації функціональних стилів. Під стилем розуміється закріплений громадською практикою спосіб вираження думки, який обумовлений ситуацією мовної діяльності і метою висловлювання. При стилістичному оформленні мови відбувається свідомий вибір мовних засобів [34, с. 21]. Також кожен стиль характеризується сукупністю лексичних, граматичних і фонетичних засобів вираження. Що стосується стилістичної диференціації лексики, то в даному випадку ми маємо на увазі стилістичну характеристику слова, яка передбачає опис особливостей, що виявляються при його реалізації в мові, і розмежування стилістично маркованої і стилістично немаркованої лексики. Стилістичне віднесення слів засноване на тому, що багаторазове використання слова в специфічних контекстах, пов’язаних з певною сферою людської діяльності, накладає на нього своєрідний відбиток, і в подальшому воно сприймається як властиве саме цим контекстам [6, с. 49]. Більшість слів, які складають лексику будь-якої мови, не є стилістично маркованими. Вони не наділені жодним стилістичним забарвленням, не викликають жодних певних асоціацій з тієї або іншою сферою вживання мови і є стилістично нейтральними. Такий тип лексики вважається основою словникового запасу мови. До неї відносяться назви конкретних предметів, ознак і явищ [2, с. 37]. Також існує інший пласт лексики – це стилістично маркована або, іншими словами, емоційно-забарвлена. Така лексика виражає почуття і ставлення мовця до висловлювання і володіє стилістичним забарвленням. У кожному з стилістично забарвлених слів стилістичне забарвлення є елементом їх закріпленого лексичного значення [8, с. 27]. Емоційне значення в експресивній лексиці проявляє себе при оцінці предметів і явищ. Розглядаючи проблему стилістичної диференціації мов, необхідно враховувати, що на даний момент в лінгвістиці не існує єдиної для всіх класифікації лексики за стилістичними ознаками. В основі більшої частини класифікацій лежить протиставлення двох основних підсистем національної мови: нормативні та ненормативні соціально-жанрові забарвлення [7, с. 5], письмовий та усний тип мови [11, с. 53]. Суть цього протиставлення полягає в поділі двох протилежних шарів лексики. Взявши за основу класифікації кількох вчених, таких як З.М.Ефендієва, М. Д. Коваль, Ю. М. Скребнева і І. Р. Гальперіна, М. А. Жовтобрюха ми хотіли б навести свою класифікацію. А потім коротко охарактеризувати кожен з підпунктів. Книжкова лексика включає в себе слова, які є науковими, суспільно-політичними і технічними термінами, лексику ділових паперів і офіційних документів, а також художніх і поетичних творів. Термінами користуються тільки люди обмежених професій, але з часом вони можуть увійти в ужиток щоденної мови. Наприклад, «штирборт», «фок-щогла» (судноплавство), «напівкругла стамеска», «шерхебель» (столярна справа) [16, с. 27]. У художній літературі книжковою лексикою користуються герої романів, щоб спілкуватися один з одним, автор, щоб описати навколишню природу або ж різні ситуації. Але в реальному житті люди не будуть вживати такі ж слова і вирази, хоча комунікативна мета в обох випадках збігається. Лексика ділових паперів і офіційних документів має підвищене, книжкове забарвлення, використовується зазвичай для найбільш точного, однозначного позначення предмета, якості або дії в ділових ситуаціях. Наприклад, «ви можете пишатися виконаною роботою», «хотілося б висловити подяку за виконану роботу» [16, с. 29]. Тепер розглянемо нижній пласт лексики. Першою підгрупою є розмовна лексика, яка використовується в ситуаціях неофіційного спілкування, тому її вживання зовсім неприпустиме в інформаційних текстах та текстах офіційного характеру. Однак розмовна лексика зустрічається в публіцистичних статтях і науково-популярній літературі для створення атмосфери довіри і неофіційності. Наприклад, «мені плювати» [21, с. 33]. Наступною підгрупою є арготизми), що представляють собою мову, яка поєднує особливості спеціального і професійного жаргонів і використовується переважно в маргінальних колах. За арготизмами йде вульгарна лексика, що позначає «грубий вираз, або такий вислів, що вживається тільки в розмовній мові і особливо в мові некультурних і неосвічених людей» [17, с.9]. Наприклад, «Нене, з’їж чичу (м’ясо), яке притягла твоя бабуся!». Найпоширенішими стилістично маркованими утвореннями є жаргонізми. Ми можемо говорити про деяке розходження в стилістичній оцінці жаргону. Одні автори стверджують, що жаргон засмічує і псує літературну мову, що це «паразитичний прошарок лексики» [5]. Інші ж, навпаки, бачать в ньому елемент, який додає мові жвавість і образність та сприяє збагаченню і вдосконаленню мови. Як зазначає М. М. Маковський «стилістичне використання жаргону пов’язане з тим, що він неможливий в мові як ізольоване утворення <...> і незмінно поєднується з іншими мовними пластами, зокрема з літературними» [Цит. за 28, с. 27]. Якщо дані слова взяти у відриві від контексту, то вони переважно віднесені до якогось одного певного мовного стилю. Одним із характерних властивостей стилістично маркованої лексики є її здатність надати нейтральний контекст. Можна сказати, що контекст виступає, перш за все, як актуалізатор стилістичного потенціалу мовних одиниць [35, с. 94]. Дуже цікавим нам представляється проблема, пов’язана з конотацією. Вчені 70-80-х рр. стверджували, що стилістичне значення і стилістична конотація входять до складу семантичної структури слова, сучасні вчені прирівнюють конотацію до стилістичного значення, тому що саме клас конотацій закладений в основі всіх стилістичних явищ. Ми дотримуємося точки зору, яку висловлює Т. О. Черниш: справа в тому, що конотація може бути, як стилістичною, так і нестилістичною, і володіє різною мірою закріпленості в структурі значення слова, в той час як стилістичне значення – це стійка функціонально стилістична конотація» [33, с. 59]. Таким чином, ці поняття мають і точки дотику, і розбіжності. Що стосується самого стилістичного значення, то воно має свою структуру. В ціій структурі ми можемо виділити наступні елементи значення: емоційне, експресивне, оцінне. Згадані значення зливаються, тому ми можемо розглядати їх в нерозривному зв’язку. Стилістично-маркована лексика є тим пластом, який не можна розглянути і поставити точку. Це пов’язано з тим, що цей вид лексики – найбільш рухливий і багатогранний, що має такі особливості, які не властиві жодним іншим словам і виразам. 1. 2. Функціональні параметри маркованої лексики сучасної української мови Сучасні дослідження представляють марковану лексику у вигляді двох підгруп: емоційно-оцінної і раціонально-оцінної лексики, що можна простежити в роботах Л. М. Васильєва, В. Т. Гак, Т. А. Трипільської, Н.Д.Арутюнова, Н. Н. Миронової та ін. Лінгвісти Т. О. Черниш і О.В.Коваленко пропонують розглядати емоційність і експресивність як компоненти поняття «експресивність» [25, с. 154]. Емоційність, згідно з визначенням І. С.Олійник, – це прояв у мові почуттів і настроїв особи по відношенню до дійсності або, іншими словами, суб’єктивне ставлення до дійсності» [28, с. 29]. О. С. Ахманова відзначає, що виділення емоційної оцінки в мові носить умовний характер, тобто ця оцінка не існує в чистому вигляді [1, с.57]. Л.Б.Баженов та Д.М.Шмельов емоційною оцінкою називають відбиті і закріплені в семантиці мовного знака почуття суб’єкта, пов’язані з оцінкою будь-якого об’єкта» [3, с. 36]. Г. М. Гайдученко також подає таке визначення оцінної: «Це семантична категорія (компонент), що полягає в здатності мовної одиниці характеризувати позначуване в межах опозиції« добре / погано» [13, с.48]. Ми вважаємо, що дане визначення дещо спрощено, тобто існують й інші параметри оцінки. О.О.Кабиш розглядає оцінність як властивість мовної / мовленнєвої одиниці, що пов'язана із встановленням ціннісного ставлення (оцінки) суб'єкта мовлення до об'єкта в широкому сенсі (явищ матеріального або духовного порядку). Концепт оцінки, будучи «інтуїтивно зрозумілим», насилу піддається визначенню, яке могла б задовольнити хоча б більшість, якщо не всіх дослідників» [18, с.155]. На думку Ю.О.Карпенка, оцінність представлена трьома основними ракурсами: функціональним, конотативним і прагматичним [22, с. 39]. Тому однозначне визначення оцінності дати складно. Таким чином, емоційно-оцінна лексика як компонент експресивності – це лексика, яка передає емоційний стан мовця по відношенню до навколишньої дійсності і подає оцінку в функціональному, конотативному і прагматичному ракурсі і носить умовний характер. У мовознавчій літературі запропоновано кілька принципів характеристики й класифікації маркованих лексичних одиниць (стилістично маркованих, стилістично зумовлених, стилістично забарвлених) – праці О. Тараненка, Н. Хруцької, О. Єфімова, Ю. Скребнєва, О. Петрищевої, М. Кожиної та ін.). Синтезуючи погляди, вироблені в лінгвістиці, Г. Гайдученко, виокремлює такі групи маркованих слів: 1) стилістично марковані – за належністю до певних функціональних стилів і наявністю емоційно-експресивного забарвлення; 2) хронологічно марковані – з погляду історичної перспективи; 3) територіально марковані – з погляду територіальної обмеженості; 4) соціально марковані – за ознакою віднесеності лексичних одиниць до словникового запасу певних соціальних груп людей [12, с. 43]. Отже, марковану лексику характеризуємо як лексику, обмежену у функціонуванні й протиставлену своїми диференційними ознаками активному, загальновживаному, нейтральному номінативному складу мови. 1.3. Історизми та архаїзми як лексичне значення Всю застарілу лексику прийнято відносити до двох типів: архаїзмів та історизмів. Це пов’язано з різними причинами еволюційних змін у словниковому складі. З одного боку, слово може «застаріти» саме по собі, тобто виявитися витісненим з живого вживання іншим, синонімічним йому словом або словами; з іншого боку, воно може «застаріти» в тому сенсі, що з живого побуту випадає предмет, який позначається цим словом; в цьому випадку, на відміну від першого, витіснення слова синонімами, заміни його іншими словами не відбувається [4, с. 91]. Ця точка зору послідовно проводиться і в новітніх навчальних посібниках з української мови [31, с. 136]. Класичними прикладами архаїзмів в сучасній українській мові слугують такі лексеми, як ланіти 'щоки', вежі 'повіки', вия 'шия', уста 'рот, губи', отселе 'звідси', вікторія 'перемога', інфантерія 'піхота', променад 'прогулянка', автожир 'вертоліт', репродуктор 'динамік' і т. п. Наведені приклади наочно демонструють характерну ознаку цієї категорії лексики – це наявність в мові нової назви (яка витіснила витіснив стару). Воно ж, це нове ім’я, використовується і в якості тлумачення архаїзму в словниках. Термін «історизм» застосовується в українській лексикології по відношенню до слів типу каптан, сіряк, братина, боярин, галера, алебарда, бердиш, астролябія, конка, лікнеп, конторка, керогаз, продзагон, белобандіт, ущільнювати, буржуйка, прес-пап’є, арифмометр і т. п. [31, с. 139]. Позначаються цими словами реалії безповоротно вийшли з повсякденного побуту і жодних нових назв не отримали. У словниках історизм тлумачаться описово, за допомогою розгорнутих визначень. Наприклад: Кафтан – старовинний чоловічий довгополий верхній одяг. Братина -– ківш, яка вживався в старовину для пиття вина. Конка – до введення трамвайного руху: міська залізна дорога з кінною тягою, а також вагон такої дороги. Керогаз – нагрівальний гасовий прилад, рід безшумного примусу [31, с. 142]. Якщо сьогодні вживання історизму – це як би пропуск в інший світ, в іншу культуру, то вживання архаїзму – це перш за все сигнал особливого тону спілкування. Візьмемо для прикладу слово штиблети (словник подає тлумачення: «чоловічі черевики»). Пор.: «Не міг він звикнути і до мундиру, і до майстерно пошитих шеврових черевиків, які в посмішку іменував по-дореволюційному – штиблети» [29, с. 94]. Зрозуміло, що старіння слова – це тривалий процес. І навіть якщо сама реалія виходить з ужитку, її назва ще деякий час зберігається в мові. Більш того, воно може переноситися і на новий предмет. Так, за свідченням сучасників, перші трамваї іменували електричними конкамки. Разом з тим зрозуміло, що процес утворення історизмів ні на хвилину не припиняється, кожна епоха відмовляється від якихось реалій, властивих попереднім періодам. Буквально на наших очах, за останні десятиліття, з ужитку вийшли такі предмети, як промокашка, перочистка, чорнильниця-непроливайка, друкар, болон’я (вид плаща), кіножурнал, телеграф, соцзмагання – і відповідні назви сьогодні вже стали історизмами. Ось як реагує відомий письменник на процес догляду конкретної речі: «Конторка – предмет сьогодні малозрозумілий. Колись вона стояла в магазинах, лавках; конторкою користувалися письменники, журналісти, люди, які багато пишуть. За конторкою зручно було працювати стоячи. Власне, що означає було зручно? Начебто тепер незручно, як ніби щось змінилося в людському організмі. Але чомусь конторок не виготовляють. Може бути, тому, що більшість людей, що пишуть сьогодні не пишуть, а стукають на машинці. Для машинки конторка не пристосована. У 30-ті роки я ще бачив конторки в книжковому магазині і в столярній майстерні, де за нею стояв майстер» [29, с. 95]. Що стосується слів-архаїзмів, то вони охоче співіснують в мові зі своїми конкурентами – новими назвами, з одним застереженням, що між ними проводиться стилістична відмінність. Так, Словник за редакцією Д.М. Ушакова тлумачить аероплан як «літальний апарат, що важчий за повітря; літак». А при літаку подається посліду «нове» тлумачення: «Те саме, що аероплан» [30, с. 127]. Сьогодні ж, навпаки, літак сприймається як нейтральне найменування, а аероплан – як стилістично марковане (архаїзм). Слід зазначити, що в науковій літературі немає єдиного визначення поняття «архаїзм», що обумовлено, перш за все, недиференційованим підходом до застарілої лексики: терміном «архаїзм» нерідко позначають «будь-які застарілі елементи мови» [32, с. 248]. Це призводить до небажаної багатозначності терміну, який в даному випадку означає: 1) застаріле слово взагалі, 2) історизм, 3) власне архаїзм. Так не має поділу застарілих слів на архаїзми та історизм в роботах К.І. Билінского, В.К. Фаворіна, Л.А. Булаховського, А.Н. Гвоздьова, С.І.Буракова, Б.І. Матвєєва та деяких інших. Л.А.Лисиченко [27, с. 99] називає слова, що позначають застарілі предмети і поняття, першим типом архаїзмів; а одиниці, що існують паралельно з іншими, активними словами, що позначають ті ж предмети і поняття, – другим типом архаїзмів. На думку деяких дослідників, єдиного визначення терміну «архаїзм» дати неможливо, так як застаріти може не тільки слово повністю, але і складові його елементи, його значення, особливості поєднання з іншими словами, написання і вимова, порядок слів у реченні [24, c. 8]. Найбільш ємне, з нашої точки зору, визначення даного терміну запропоновано Л.Ю.Бурківською [6, с. 11], згідно з яким архаїзм – це динамічне мовне явище, що сприймається носіями мови як застаріле, стилістично значуще, завдяки своїй протиставленості більш вживаним нейтральним еквівалентом. Що стосується історизмів, то наявність в мові цього лексико-семантичного різновиду застарілої лексики не вважається езперечним. Так, в роботах М.Д. Степанова, І.І. Чернишової, Б.Н. Головіна, Г.І.Ріхтера історизми представлені як приватний різновид архаїзмів. А. І. Смирницький, О.С. Ахманова в розряді застарілих слів розглядають тільки архаїзми, не виділяючи історизм як особливий різновид даної групи слів. Відзначимо також відсутність єдиної термінології для позначення історизмів. А.А. Реформатський називає таку категорію застарілих слів «історичні слова та історизм», Ф.П. Філін – «історичні слова». Видається цікавою точка зору Г.М.Гайдученко, згідно з якою історизми виключаються з розряду застарілих слів. В основі такого розуміння сутності історизмів лежить теорія «асиметричного дуалізму лінгвістичного знаку», яка полягає в тому, що між означальним і означуваним мовним знаком немає тісного зв’язку, так як немає її і між словом (двосторонньою одиницею) і денотатом [14, с. 147]. Таким чином, існує принципова відмінність між процесами архаїзації і історізації лексики. В основі архаїзации лежить проблема відносин між звуковою формою слова і його значенням, в основі історізації проблема відносин між знаком як двосторонньою одиницею і референтом / денотатом. Погоджуючись з цими міркуваннями, визнаючи своєрідність і навіть протиставлення цих лексико-семантичних груп слів, ми все ж вважаємо за необхідне на основі загальної ознаки – наявність хронологічного маркування, спрямованої ретроспективно, -– об’єднати історизм та архаїзми в єдину групу застарілих слів як дві рівноцінні категорії. В основу існуючих в мовознавстві визначень історизму покладений принцип відношення лексичного значення слова до дійсності. Історизмами називають «слова або стійкі словосполучення, що позначають зниклі реалії» [10, с. 104]. У ряді визначень поняття «історизм», внаслідок недостатньо чіткого віднесення історизмів до активного або пасивного словникового складу мови, незрозумілим залишається питання: чи вважати історизм фактами сучасної української мови або ж це слова, які пішли за її межі? Якщо в одних авторів процес архаїзації, старіння ще не завершений» [11, с. 48], «слова, які виходять з ужитку» [2, с. 14], то у інших цей процес вважається закінченим, так як це слова, які вийшли з активного вживання [14, c. 147] або «зниклі разом з відповідними реаліями »[10, с. 141]. Говорячи про історизми сучасної мови, необхідно мати на увазі, що зникнення актуальних для різних історичних періодів реалій і понять призводить до переходу їх позначень з активного словникового складу в пасивний, тим самим обмежується міра вживаності слів, але історизм сучасної української мови – це аж ніяк не слова, які зникли з мови, а лексичні одиниці, які продовжують вживатися, хоча і з відомим функціональним обмеженням, або витягають із пам’яті народу в певних комунікативних ситуаціях і текстах. О.О.Кабиш виділяє ще один лексико-семантичний різновид застарілої лексики, що займає проміжне становище між архаїзмами та історизмами – хронізми. «Тут відбувається зміна і в означальному, і в означаючому, що означає: часткову зміну означуваного – звуження або розширення понятійної або предметної віднесеності і вихід слова з активного вживання» [19, с. 168]. За словами Т.О.Черниш [33, с. 20], хронізми є приналежністю застарілої лексики післяжовтневого періоду і мають вузьку сферу поширення: назви політичних партій, членів партій, армії, складу армії, керівних адміністративних установ і осіб, які їх очолюють. На наш погляд, виділення цієї категорії застарілої лексики в якості особливого розряду, що займає проміжне положення між архаїзмами та історизмами, не є правомірним. По-перше, до хронізмів відноситься лише частина застарілих радянізмів, а проміжні явища не повинні бути обмежені якимись конкретними тимчасовими рамками, їх можна простежити в різних історичних епохах. Крім того, хронізми, за визначенням вчених, характерні лише для одного семантичного поля, а саме для військово-політичної лексики, що також не дозволяє розглядати їх як рівноправний (нехай і менш об’ємний в кількісному відношенні) лексико-семантичний розряд застарілої лексики поряд з архаїзмами та історизмами. Проте ми визнаємо наявність специфічних рис у цієїкатегорії слів, що дозволяє говорити про деяку відособленість їх в системі застарілої лексики Л.А.Лисиченко вважає хронізми особливим різновидом історизмів і відносить до них всі назви, які «архаїзуються в зв’язку зі свідомими, навмисними перейменування установ, організацій, міст і т.п.» [27, с. 81]. Таким чином, вчена значно розширює сферу поширення хронізмов, включаючи в неї назви одиниць адміністративно-територіального поділу (волость, губернія), топоніми (Петроград, Катеринослав), найменування суспільно-політичних, соціально-економічних, науково-технічних установ, організацій і їх представників (РАПП, Пролеткульт, торгсин, ЕПРОН, , комбедовець і т.п.). Фіксованість/нефіксованість часу виходу з активного вживання є важливим критерієм розмежування історизмів та архаїзмів. Якщо момент виходу архаїзму з сучасної системи мови практично невловимий, так як викликаний внутрішніми, мовними причинами, то у категорії історизму він, як правило, датується без особливих зусиль, так як пов’язаний зі змінами в навколишньому матеріальному світі. Проте нам видається більш логічним включити хронізми як особливий різновид до складу архаїзмів, так як зміна означального знаку і часткова зміна означуваного не призводить до зміни денотата, тобто сама реалія залишається незмінною. А наявність або втрата з ужитку є основним критерієм розмежування лексико-семантичних різновидів застарілих слів. Наприклад, всі ланки ланцюжка зміни назв комуністичної партії РКП (б) → ВКП (б) → КПРС, незважаючи на свідоме перейменування і фіксованість часу виходу з активного вживання кожного з них, відносяться до архаїзмів, так як зміна назви і розширення обсягу понятійної віднесеності не призводило до зникнення самої реалії [27, с. 83]. Що стосується сфери розповсюдження такої категорії слів, ми вважаємо, що хронізмами є будь-які назви, що характеризують соціально-економічні, суспільно-політичні, культурно-історичні явища життя народу в певну історичну епоху. Для нас хронологічна маркованість слів являє собою одну із ознак старіння слів. До проміжної групи слів ми відносимо багатозначні лексеми, які в одному значенні застаріли внаслідок зникнення позначуваного явища, поняття, предмета, а в іншому значенні витіснені з активного вживання іншими словами: «благонамірний – 1. Відданий самодержавному строю, вороже налаштований до революції. 2. Орден, відзнаку; ратник» [27, с. 85]. Особливо слід сказати про багатозначні слова, які в одному із значень застаріли як позначення зниклих реалій, в іншому зі значень витіснилися іншими словами, а в інших – входять до складу загальновживаної лексики. Збереженню цих слів в одному зі своїх значень або набуття ними нових переносних значень сприяє широкий семантичний обсяг або яскраве стилістичне забарвлення слів. Наприклад: вінець - 1. Устар. Вінок. 2. Дорогоцінний головний убір, корона або символ влади монарха. 3. Церк. Корона, що покладається на голови, тих, хто вінчається, при церковному обряді вінчання. 4. Перед. Останній, найвищий ступінь завершення чого-небудь.; верх, вершина. 5. Світле райдужне кільце навколо сонця, місяця або яскравих зірок. 6. Кожен горизонтальний ряд колод в зрубі [27, с. 88]. Таким чином, термін «архаїзація лексики» використовується нами як загальний термін при переході лексем в розряди архаїзмів, історизмів, а також проміжну групу застарілих слів. При розмежуванні архаїзмів та історизмів для нас основними критеріями є наявність / відсутність позначуваної реалії в громадському побуті і наявність / відсутність сучасного синоніма в словниковому запасі. Дослідження процесів архаїзації лексики української мови показало, що класифікувати застарілу лексику з причин старіння можна. Соціальні та мовні чинники виступають в тісній і динамічній єдності, і тому ми маємо право говорити про переважний вплив тих чи інших закономірностей. Як показують спостереження, причини, що лежать в основі архаїзації лексичних одиниць, пов’язані з ідеологією, психологією тощо. З іншого боку, всі ці чинники залежать від історичних умов, суспільних відносин і визначаються ними. Отже, протиставлення архаїзмів та історизмів зумовлене різними причинами їх виникнення – відповідно внутрішньомовними і позамовними; вони продуктивні в стилістичному плані. РОЗДІЛ ІІ. ХРОНОЛОГІЧНО МАРКОВАНА ЛЕКСИКА ЯК ФАКТОР ТЕКСТУ У ТВОРІ «ЧОРНА РАДА» П. КУЛІША Самобутня особистість Пантелеймона Куліша знайшла своє вираження в його діяльності як письменника і вченого, вчителя і видавця, драматурга, перекладача, критика, публіциста, історика, етнографа і мовознавця. У всій своїй діяльності він розкривається перед сучасним читачем великим трудівником на гуманітарному терені. Всебічні інтереси автора багатьох художніх творів, етнографічних праць, перекладів історичних і літературних джерел різних авторів зіграли видну роль в українському культурному й літературному житті ХІХ століття [9, с. 45]. Всією своєю роботою (письменника, перекладача, видавця) П. Куліш сприяв поширенню і підвищенню духовної культури українського та інших слов’янських народів. Цьому відповідала і його невтомна турбота про розвиток та закріплення української мовної традиції, мовної культури. Його багатосторонні інтереси відбилися і в сфері напрацювань в лінгвістиці. Як патріот своєї країни, він не міг змиритися з тим, що українці довгий час отримували освіту нерідною мовою (спочатку церковнослов’янською, пізніше латинською, російською, німецькою, польською і т.д.) 2.1.Архаїзми у тексті твору «Чорна Рада» П. Куліша У відомому романі П. Куліша «Чорна Рада» досить активно вживаються архаїзми, за допомого яких позначаються військові назви, які є характерними для історичної прози. За допомогою архаїзмів П. Куліш зображує український національний характер, що проявляється в описі побуту, житла, речей хатнього вжитку, одягу, їжі, сімейних традицій, звичаїв й обрядів часів козацтва. Для достовірного відтворення колориту доби Руїни необхідним було вживання військової термінології на позначення козацьких атрибутів. Проаналізувавши роман «Чорна Рада» П. Куліша, ми виявили, що набільш вживаною лексико-семантичну групу на позначення видів зброї, яка представлена такими архаїзмами: кий, кинджал, шабля, лук, батіг, паля, щит, обух, пищаль, запоясник, пірнач, пістоль: «... звелів, жартуючи, погріти йому киями плечі!» [26, с. 57]; «І блиснув їй перед очима турецьким запоясником» [26, с. 59]; «Да ми вас, вражих дітей, батогами» [26, с. 117]. Особливо письменник поетизує шаблю: «Зроду я не пійму віри, одвітовав Кирило Тур, щоб син старого Шрама бивсь по-розбишацьки, маючи в руках чесну панну шаблю» [26, с. 105]. Серед цих найменувань нами виділено такі мікрогрупи: – на позначення вогнепальної зброї: пищаль, запоясник, пістоль; – на позначення холодної зброї: кинджал, шабля, обух, спис, пірнач; зі – на позначення боєприпасів:порох, кулі, граната; – на позначення військових обладунків:лук, паля, кий, щит. Ці архаїзми, виконуючи номінативну функцію, описують назви різновидів зброї часів Руїни, за допомогою якої козаки обороняли рідну землю і йшли у наступ на ворогів. Архаїзми на позначення тактики бойових дій, військових операцій представлена такими лексемами: похід, пальба, облога, оборона, перемога, поразка, герць, битва, різня, бій, які різняться семантичними відтінками та стилістичною маркованістю. Пор.: «Петро почав козацький герць» [26, с. 97]; «Потім схопились ліворуч та розпочали знов герць, лютий, страшніший первого» [26, с. 86]; «Почалася страшна пальба, все навкруги закурило...» [26, с. 76]. Для характеристики козацької держави автор використовує низку архаїзмів. Лексеми порядок, закон, звичай, право, суд, рада поєднуються в рмоані «Чорна Рада» з епітетами, що за морфологічним критерієм є здебільшого відносно-якісними прикметниками. Наприклад: – звичай козацький, січовий, давній, предковічний, стародавній, старий, святий: «Може, тим, що Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, що на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні пісні до посліду дней не замовкали, і було те Запорожжє, як у горні іскра: який хоч, такий і розідми з неї вогонь» [26, с. 65]; – рада військова, генеральна, судня, чорна, безталанна: «А Шрам собі ждав – не дождався генеральної ради, щоб, забравши з того боку усі козацькі потуги, ійти на Тетерю» [26, с. 96]. – суд козацький, запорозький: «Миряне й собі перлись наперед, щоб подивитись на запорозький суд, да не таківські були низовці, щоб пропустили до суднього колеса кого не треба» [26, с. 124]. Особливу увагу П. Куліщ у творі «Чорна Рада» звертає на лексему козак, яка представлена багатьма стилістично-маркованими варіантами: січовий гуляка, прощальник, волоцюга, сіромаха, розбишака, бурлака, харцизяка, гольтяпака, горопаха. Пор.: «А тепер хто йде на Запоріжжє? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибенеці, або дармоїд, що не звик заробляти собі на насущного хліба» [26, с. 66]; «Горопаху Кирила Тура зв’язали вірьовками да й повели до стовпа, що стояв недалеко» [26, с. 78]. Інша лексико-семантична група архаїзмів, які позначають атрибути влади, репрезентована такими одиницями: булава, бунчук, корогва, пірнач, які відносять до клейнодів війська Запорозького. Пор.: «А Гвинтовка тим часом, сівши на коня, проїхав сюди-туди, піднявши вгору срібний пірнач; на пірнач пов’язана широка блакитна стьожка» [26, с. 121]; «На столі лежала булава Брюховецького з бунчуком і корогвою» [26, с. 118] Пантелеймон Куліш широко використовує архаїчну військову лексику, яка допомагає створити колорит історичної епохи, що зображується. Саме за допомогою таких епітетних словосполучень автор роману розкриває сутність козаччини. Отже, завдяки використанню архаїзмів на позначення назв зброї, П.Куліш зумів досягти максимальної достовірності під час відтворення живописних картин військових подій часів козацтва. 2.2.Історизми у тексті твору «Чорна Рада» П. Куліша В історичному романі «Чорна Рада» П. Куліша також широко використовуються й історизми, які утворюють найменування на позначення військових звань, рангів і посад подана такими одиницями: гетьман, генеральний старшина, полковник, бунчуковий, хорунжий, отаман, реєстровий, посполитий, полковий, кошовий, воєвода, осавула, запорожець, козак, урядник, ротмістр, сотник, бурмистр тощо. Пор.: «Тим часом на лівому дніпровому боці, Гетьманщині, Самійлович, Мазепа і інші гетьмани, потоваришивши з столешніми дуками, попускали їм попуск у всяких кривдах та й самі за їх приводом, налягали на простолюддє» [26, с. 213]; «Хоч би й не сказано мені, що се отаман, сам би я догадався» [26, с. 222]. Така строкатість історизмів пояснюємо неоднорідністю та ієрархічністю укладу та суспільно-майнового статусу представників козацької спільноти. Так, до найвищих військовоначальників належали: гетьман, генерал, полковник, отаман, воєвода. Найнижчий щабель посідали пересічні воїни: козак, запорожець, сердюк, джура, низовик, січовик. Пор.: «Череваниха теж поспішала до ридвана, бо до запорожця пристав другий братчик...» [26, с. 66]. Названі історизми відійшли до пасивного словникового складу мови, оскільки втратили актуальність або й зовсім зникли ті реалії, які вони позначали. Як бачимо, зазначені історизми відтворюють реальний історичний колорит доби Руїни; наповнюють пафосом, героїзмом мовну тканину творів; свідчать про соціально-майнове розшарування козацької держави; стилістично увиразнюють контекст. Чисельною в романі «Чорна Рада» П. Куліша є історизми на позначення одягу та взуття козацтва доби Руїни. Прикметно, що наскільки неоднорідним були його представники, настільки відповідно різнилось і їхнє військове спорядження [36, с. 16]. Найбільша мікрогрупа містить назви військового одягу історичних персонажів П.Куліша. Це опанча, бурка, жупан, кунтуш, каптан, кармазин, кирея, у які одягнуті найзаможніші воїни: гетьмани, полковники, отамани, воєводи, старшини. Так, наприклад, опанчею називали старовинний верхній одяг, що мав вигляд широкого плаща; буркою – довгу вовняну опанчу, гетьманський верхній одяг; жупан – верхній чоловічий одяг, оздоблений хутром і позументом, поширений серед заможного козацтва і польської шляхти; кунтуш – розпашний чоловічий (і жіночий) одяг, який носили поверх жупана; каптан – старовинний чоловічий одяг з довгими полами; кармазин – верхнє чоловіче вбрання зі старовинного дорогого темно-червоного сукна. Соціальне розшарування козацтва П. Куліш увиразнює й за допомогою вказівки на взуття персонажів. Адже найбагатша верхівка шила собі сап’янці – чоботи та черевики – з сап’яну (різновиду шкіри), у той час як пересічні воїни задовольнялися лише личаками (плетеним із селянським взуттям, яке носили з онучами, прив’язуючи до ноги мотузками). Пор.: «були тут уже й міщани в личаках і в синіх каптанах» [26, с. 92]. Не залишив поза своєю увагою П. Куліш і головні убори і бойове спорядження козаків: мисюрку, шлик, кобеняк, які, з одного боку, захищали голову й обличчя, а з іншого – теж слугували частиною обладунків. Пор.: «Увійшло якесь опудало. На голову насунув кобеняк, тільки очі видно, а сам у широкій семрязі, на спині чималий горб» [26, с. 103]. Тож із контексту зрозуміло, що кобеняк, як і шлик, – це деталі військового спорядження пересічних воїнів. Варто зауважити, що військове вбрання в історичній прозі П.Куліша виступає водночас маркером успішності й соціально-майнового статусу персонажів. Історизми на його позначення виконують не тільки номінативну роль, вони допомагають реалізовувати естетичну функцію. Отже, ми переконалися, що історизми на позначення одягу і взуття відіграють важливу роль у формуванні особистості, дозволяє зрозуміти моральні, соціальні та інші характерні риси епохи і людини. Лексика на позначення одягу, взуття бере активну участь у створенні стилістичних ефектів, реалізує конотації морально-етичного, історикокультурного й естетичного характеру. ВИСНОВКИ Отже, проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки. У І розділі курсової роботи описано теоретичні засади семантичного аналізу маркованої лексики. З’ясовано, що з розвитком суспільства розвивається і лексика, з’являються все нові сфери вживання і різні стилістичні забарвлення. Одним із характерних властивостей стилістично маркованої лексики є її здатність надати нейтральний контекст. Саме контекст виступає в ролі актуалізатора стилістичного потенціалу мовних одиниць. Стилістично-маркована лексика – це вид лексики, найбільш рухливий і багатогранний, що має такі особливості, які не властиві жодним іншим словам і виразам. У І розділі курсової роботи охарактеризовано функціональні параметри маркованої лексики сучасної української мови. З’ясовано, що лінгвісти пропонують розглядати емоційність і експресивність як компоненти поняття «експресивність». Емоційність – це прояв у мові почуттів і настроїв особи по відношенню до дійсності або, іншими словами, суб’єктивне ставлення до дійсності. Емоційно-оцінна лексика як компонент експресивності – це лексика, яка передає емоційний стан мовця по відношенню до навколишньої дійсності і подає оцінку в функціональному, конотативному і прагматичному ракурсі і носить умовний характер. У І розділі курсової роботи проаналізовано історизми та архаїзми як лексичне значення. З’ясовано, що всю застарілу лексику прийнято відносити до двох типів: архаїзмів та історизмів. Це пов’язано з різними причинами еволюційних змін у словниковому складі. Терміном «історизм» позначаються реалії. Які безповоротно вийшли з повсякденного побуту і жодних нових назв не отримали. У словниках історизм тлумачаться описово, за допомогою розгорнутих визначень. Архаїзми охоче співіснують в мові зі своїми конкурентами – новими назвами, з одним застереженням, що між ними проводиться стилістична відмінність. У курсовій роботі наголошено на тому, що існує принципова відмінність між процесами архаїзації та історізації лексики. В основі архаїзації лежить проблема відносин між звуковою формою слова і його значенням, в основі історізації проблема відносин між знаком як двосторонньою одиницею і референтом / денотатом. У ІІ розділі курсової роботи досліджено історизми та архаїзми в історичному романі «Чорна Рада» П. Куліша. З’ясовано, що набільш вживаною лексико-семантичною групою архаїзмів є лексеми на позначення видів зброї: кий, кинджал, шабля, лук, батіг, паля, щит, обух, пищаль, запоясник, пірнач, пістоль. Серед цих найменувань нами виділено такі мікрогрупи: на позначення вогнепальної зброї: пищаль, запоясник, пістоль; на позначення холодної зброї: кинджал, шабля, обух, спис, пірнач; на позначення боєприпасів:порох, кулі, граната; на позначення військових обладунків:лук, паля, кий, щит. Також для опису козацької держави П.Куліш використав низку архаїзмів: звичай козацький, січовий, давній, предковічний, стародавній, старий, святий; рада військова, генеральна, судня, чорна, безталанна; суд козацький, запорозький. В історичному романі «Чорна Рада» П. Куліша також широко використовуються й історизми, які утворюють найменування на позначення військових звань, рангів і посад подана такими одиницями: гетьман, генеральний старшина, полковник, бунчуковий, хорунжий, отаман, реєстровий, посполитий, полковий, кошовий, воєвода, осавула, запорожець, козак, урядник, ротмістр, сотник, бурмистр тощо. Зазначені історизми в романі «Чорна Рада» відтворюють реальний історичний колорит доби Руїни; наповнюють пафосом, героїзмом мовну тканину творів; свідчать про соціально-майнове розшарування козацької держави; стилістично увиразнюють контекст. Таким чином, проаналізувавши стилістично марковану лексику в історичному романі «Чорна Рада» П.Куліша, можемо зробити висновок, що автор добре знав історію України, вболівав за її долю. Широке використання архаїзмів та історизмів підкреслює вміння автора добирати влучну лексику для змалювання колоритного багатоликого образу тогочасної України, відтворювати атмосферу доби козаччини. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии: [Текст] / О. С. Ахманова. – М.: Просвещение, 1957. – 362 с. 2. Бабенко Л. Г. Лингвистический анализ художественного текста: Теория и практика [Текст]:/ Л. Г. Бабенко, Ю. В. Казарин. – М.: Флинта: Наука, 2004. – 534 с. 3. Баженов Л. Б.Строение и функции естественнонаучной теории: [Текст] / Л. Б. Баженов. – М: Наука, 1978. – 231 с. 4. Балли Ш. Французская стилистика / Ш. Балли; пер. с фр. К. А. Долинина. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. – 394 с. 5. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства: [Текст] / Л. А. Булаховський – К.: Рад. школа, 1955. – 248 с. 6. Бурківська Л. Ю. Лексика історичної прози Богдана Лепкого в контексті загальнолітературної та стилістичної норми: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Л. Ю. Бурківська. – К., 2003. – 23 с. 7. Бухарева М. Т. Архаизмы и историмы в современном языке / М. Т. Бухарева // Русская лексика в историческом и синхронном отношении. – Новосибирск, 1985. – С. 5 – 16. 8. Ващенко В. С. Українська лексикологія: Семантико-стилістична типологія слів: Посібник для студентів-філологів / В. С. Ващенко. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1979. – 128 с. 9. Вертій О. Народні джерела концепції національного характеру в творчості Пантелеймона Куліша / О. Вертій // Дивослово. – 1995. – № 2. – С. 45–47. 10. Виноградов В. В. Лексикология и лексикография: [Текст] / В. В. Виноградов. – М.: Наука, 1976. – 310 с. 11. Волкотруб Г. Й. Практична стилістика української мови: Навч. посібник / Г. Й. Волкотруб. – Тернопіль: Підручники і Посібники, 2004. – 255 с. 12. Гайдученко Г. М. До проблеми хронологічно маркованої лексики у сучасній стилістиці / Г. М. Гайдученко // Актуальні проблеми розбудови національної освіти. – Київ-Херсон, 1997. – С. 43 – 46. 13. Гайдученко Г. М. Застаріла лексика як джерело стилістичного збагачення художньої мови / Г. М. Гайдученко, Л. В. Дубиковська // Актуальні проблеми розбудови національної освіти. – Київ-Херсон, 1997. – С. 47 – 50. 14. Гайдученко Г. М. Застаріла лексика як засіб створення колориту епохи в історичних творах українських письменників / Г. М. Гайдученко // Матеріали доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. – Київ-Херсон, 1996. – С. 147 – 149. 15. Гайдученко Г. М. Семантико-стилістична характеристика хронологічно маркованої лексики (на матеріалі української історичної прози другої половини ХХ століття): автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Г. М. Гайдученко. – К., 1999. – 19 с. 16. Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови: [Текст] Ч.1. / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. – К.: Вища школа, 1965. – 423 с. 17. Кабиш О. О. Зміни в семантичній структурі та функціонуванні маркованої лексики: автореф. дис. на здобутя наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. О. Кабиш. – К., 2007. – 21 с. 18. Кабиш О. О. До проблеми класифікації маркованої лексики / О. О. Кабиш // Система і структура східнослов’янських мов : До 200-річчя В. І. Даля: Зб. наук. праць. – К.: ЗнанняУкраїни, 2001. – С. 154 – 161. 19. Кабиш О. О. Розширення семантичного обсягу маркованих слів у сучасній українській мові / О. О. Кабиш // Система і структура східнослов’янських мов: Сучасні тенденції розвитку східнослов’янських мов: Зб. наук. праць. – К.: Знання України, 2003. – С. 166 – 169. 20. Кабиш О. О. Зміни в семантичній структурі та функціонуванні хронологічно маркованої лексики / О. О. Кабиш // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика». Випуск V. – Херсон, 2007. – С. 64 – 68. 21. Кабиш О. О. Актуалізація окремих груп маркованої лексики в українській мові кінця ХХ – початку ХХІ століття / О. О. Кабиш // Дивослово. – 2007. – № 6. – С. 33 – 35. 22. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: Підручник / Ю. О. Карпенко. – К.: Академія, 2006. – 336 с. 23. Клименко Н. Ф. Як народжується слово: [Текст] / Н. Ф. Клименко. – К.: Рад. школа, 1991. – 288 с. 24. Коваленко О. В. Хронологічно маркована лексика як фактор тексту в жанрі історичного роману (на матеріалі художньої прози В. Скотта): автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови» / О. В. Коваленко. – Одесса, 2002. – 21 с. 25. Коваленко О. В. Функционирование жанрово маркированной лексики в исторических романах В.Скотта / О. В. Коваленко // Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество – 2: Материалы конференции. – Ялта, 2000. – Октябрь. – С. 154 – 156. 26. Куліш Пантелеймон. Твори : у 2 т. / Куліш Пантелеймон. – К., 1989. Т. 2 : Чорна рада. Оповідання. раматичні твори. Статті та рецензії. – 1989. 27. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова: [Текст] / Л. А. Лисиченко. – Х.: Вища школа, 1997. – 114 с. 28. Олійник І. С. Слово в лексичній системі української мови / І. С. Олійник // Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 27 – 101. 29. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А. П. Грищенка. – К.: Вища шк., 1997. – 494 с. 30. Сучасна українська мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К.: Вища шк., 2006. – 430 с. 31. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – 400 с. 32. Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] – К.: Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 2004. – 824 с. 33. Черниш Т. О. Слов’янська лексика в історико-етимологічному висвітленні: (Гніздовий підхід): [Текст] / Т. О. Черниш. – К.: Вища шк., 2003. – 479с 34. Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики: [Текст] / Д. Н. Шмелев. – М.: Наука, 1973. – 279 с. 35. Шмелев Д. Н. Современный русский язык: Лексика: учебное пособие для вузов / Д. Н. Шмелев. – М.: Просвещение, 1977. – С. 94 – 96. 36. Яценко Н. О. Історизми в романі П. Куліша «Чорна рада» (назви одягу та козацької атрибутики) / Н. О. Яценко // Дивослово. – 1998. – № 5. – С. 15–17