Мобильное меню

Вконтакте

Одноклассники

Facebook

Заказать

X

Психологическое исследование депривированных потребностей студентовТестиСтресСтрес та посттравматичний синдромСтиль виховання у сім'ї як чинник виникнення агресивності у підлітковому віціСамовиховання як фактор розвитку особистості у дорослому віціПсихологічні проблеми старіння Психологічні особливості формування вольових якостей у підлітковому віці Психологічні особливості соціальної адаптації креативних особистостейПсихологічні особливості готовності студентів до сімейного життяПсихологічне консультування з проблем смертіПсихологічна допомога родині, яка має дитину із відхиленням у розвиткуПсихологічна діагностика мотивації досягнення успіху у студентів ВНЗПсихокорекція девіантної поведінки у підлітківПсихологічні механізми формування у молоді образу майбутнього шлюбного партнераОсобливості формування готовності дитини до шкільного навчанняЗвіт з навчально-ознайомчої практикиЕмоція як реакція на ситуацію й подію.Форми прояву емоційДослідження впливу яскравих кольорів на мотиваційну сферу школярівДіяльність психолога з попередження суїцидівГендерні особливості самореалізації особистості (середнього віку).Вплив лідерства на соціальну групу.Воля та вольові дії у структурі особистостіЗвіт з практики магістра Чинники соціально-психологічної готовності студентів до створення сім"їПсихологічні особливості формування характеруКонспект за темамиПсихологічні особливості готовності студентів до сімейного життяОсобливості розвитку пам’яті дітей дошкільного вікуТеоретические аспекты развития внимания детей дошкольного возраста посредством игровых технологийВплив інформаційно-комунікативних технологій на розвиток пам’яті молодших школярівОсобливости розвитку пам'яті дітей дошкільного вікуМені тринадцятий минало…Нейрохімічні механізми пам’ятіПрофейсійна«Я-концепція» психологаРозвиток професійного мислення і професійних здібностей в період навчання в старших класахРозвиток позитивних рис характеру молодших школярівРозвиток уваги дітей 5-го року життя засобами інтелектуальних ігор.Сучасні проблеми входження в спеціальністьДослідження впливу «Я»-висловлювання на ефективність педагогічного керівництва

Раннє материнство: психологічна проблема чи соціальний конструкт ЗМІСТ ВСТУП ……………………………………………….…………………..3 Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження соціального інституту материнства …………………………………………..…….………….7 1.1. Поняття і функції материнства ………………………….…………..7 1.2 Соціокультурний, психологічний і філософський підхід до визначення материнства …………………………………………………….…15 РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМИ РАННЬОГО МАТЕРИНСТВА …………………………………………………………..…..29 2.1.Характеристика виникнення проблеми раннього материнства………………………………………………………………………29 2.2.Можливі способи подолання проблеми раннього материнства ..34 ВИСНОВКИ …………………………………………………………….40 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………..42 ВСТУП Актуальність теми дослідження. Криза економічних і політичних відносин, ослаблення державних і громадських механізмів підтримки сім'ї вимагає зміни соціальної політики в сфері захисту материнства і дитинства. Особливу групу, що потребують захисту, представляють молоді матері з дітьми. На початок 2019 року в Україні зростає кількість молодих матерів та їх дітей. Також серед молодих матерів продовжує зростати тенденція до одиного материнства. Так, якщо в 2016 році частка дітей, народжених в Україні у жінок, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, становила 25%, то в 2017 році вона перевищила 30%. Значить, щорічно кожна четверта-п'ята новонароджена дитина стає дитиною з неповної сім'ї, які відносять зазвичай до сім'ї групи ризику. Як свідчать матеріали педагогічних досліджень, успішність дітей багато в чому залежить від шлюбно-сімейних відносин, від стабільності або дезорганізації сім'ї. Природно, що в повних сім'ях легше і якісніше здійснюється контроль за поведінкою дітей. Не випадково, що серед неповнолітніх правопорушників більша частина припадає на вихідців з неповних сімей. Тому феномен материнства – це складне соціокультурне явище, що включає в себе спектр різних впливів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру: економічних, соціальних, психологічних, культурних, моральних. Особливе місце при цьому займає материнство раннє. Ситуація, коли «діти народжують дітей» суспільством визнається як аномальна. Перш за все, звичайно, мова йде про здоров'я юної матері та дитини. Але не менш важливі фактори адаптації юної жінки в соціокультурному середовищі, її здатність до виховання дитини, матеріальне становище, можливість продовжити освіту і т.д. Раннє материнство – це складна, етично гостра соціокультурна проблема. Вона відтворюється в різних суспільствах, в різні епохи і, не дивлячись на певні заходи з боку систем охорони здоров'я, соціального захисту та освіти, залишається стійка група тих, хто рано народжує. Так, статистика показує, що щорічно близько 16 мільйонів дівчат у віці 15-19 років і близько 1 мільйона дівчаток до 15 років народжують, в основному в країнах з низьким і середнім рівнем доходу. Багато молодих матерів не в змозі самостійно впоратися з проблемами і кризами, не здатні заради збереженню цілісності сім'ї. Стан труднощів життєдіяльності є типовими для таких сімей. Звідси, проблема молодих матерів з дітьми − це, перш за все, проблема самотності, яка пов'язана з депресивним станом. Поширення незареєстрованих шлюбів, збільшення кількості розлучень і позашлюбних народжень, а також інші зміни у шлюбно-сімейних стосунках обумовили становлення монобатьківської сім’ї як одного з найбільш розповсюджених соціально-демографічних типів сучасної сім’ї в більшості розвинених країн. Політика підтримки монобатьківських сімей спрямована на покращення їхнього добробуту. В ситуації ранньої вагітності у неповнолітньої дівчини є вибір – переривання вагітності або народження дитини. Згідно з даними ВООЗ, щороку близько 3 мільйонів дівчат у віці 15-19 років піддаються небезпечному аборту. Ризики переривання вагітності відомі, тому в суспільній свідомості панує думка, що раннє материнство є кращим за перервану вагітність у неповнолітньої. Проте оптимальним вважається варіант профілактики ранньої вагітності. І тут виникає багато питань: хто повинен бути суб'єктом такої профілактики, як її проводити, які методи є ефективнішими– психологічні, педагогічні, медичні або потрібен комплекс виховних впливів? На жаль, в нашій країні не розроблена система профілактики ранньої вагітності і немає спеціальної системи допомоги неповнолітнім матерям. Більш того, правова культура суспільства не виконує протекціоністської ролі по відношенню до раннього материнства і підліткової вагітності. Причин багато, але головною, на наш погляд, є відсутність теоретичної розробки цього питання. В наш час він досліджений, хоча і обмежено, в західній культурології. На жаль, вітчизняні вчені не приділяли цій проблемі тієї уваги, якої вона гідна. Окремі роботи в сфері психології, педагогіки, соціології, юриспруденції, теорії соціальної роботи, звичайно, є. Системне вирішення проблеми може бути знайдене тільки в науковому полі культурології, бо раннє материнство -– це, перш за все, феномен культури, що ми і збираємося довести в своєму дослідженні. Таким чином, вивчення феномену раннього материнства як психологічного явища дало позитивні практичні результати, тому необхідно розвивати цей напрямок у вітчизняній психології. Мета дослідження − розглянути раннє материнство як феномен психології та обгрунтувати роль поняття «культура раннього материнства» в якості теоретичної основи побудови системи профілактики ранньої вагітності і підтримки юних матерів Цією метою зумовлені такі завдання роботи: 1. з’ясувати сутність поняття і функції материнства; 2.описати соціокультурний, психологічний і філософський підхід до визначення материнства; 3.подати характеристику виникнення проблеми раннього материнства; 4.проаналізувати можливі способи подолання проблеми раннього материнства. Об'єкт дослідження – феномен раннього материснтва. Предмет дослідження – культура раннього материнства. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше обґрунтовано феномен раннього материнства як предмет психологічних досліджень і в розробці рекомендацій щодо створення на цій основі системи профілактики підліткової вагітності і гуманістичної підтримки неповнолітніх матерів. Практичне значення дослідження полягає в тому, що висвітлені в курсовій роботі теоретичні положення можуть бути використані як в подальших наукових дослідженнях даної проблеми. Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів основного атеріалу, висновків та списку використаних джерел. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ МАТЕРИНСТВА 1.1. Поняття і функції материнства Материнство − це основна біологічна функція жіночого організму, що спрямована на продовження людського роду: виношування, народження, вигодовування дитини. Одне з найбільш сильних почуттів, які відчуває жінка в своєму житті, − це почуття любові до власної дитини. Коли жінка стає матір'ю, її ставлення до життя повністю змінюється. Інстинкт материнства є одним із найбільш сильних почуттів, які відчуває жінка в житті. Під час вагітності з'являється відчуття єдиного цілого зі своїм малюком. У більшості випадків це почуття зберігається навіть після народження дитини. Діти повністю перевертають звичний ритм життя. Вони змінюють все, аж до взаємин з чоловіком, друзями або родичами. Тепер життя підлаштовується до життя малюка [28, с. 41]. Дитина − це невичерпне джерело життєвих стимулів. Це безмежно рухлива стихія, що вносить в життя не тільки турботу і тривогу, але і радість. Материнство вивчається в руслі різних наук: історії, культурології, медицини, фізіології, соціології, психології. Кожна наука вивчає і визначає материнство, виходячи зі своїх цілей і завдань. Інтерес до комплексного вивчення материнства з'явився порівняно недавно. Але на сьогоднішній день єдиного визначення поняття «материнство» немає. У тлумачному словнику С. Ожегова «материнство» трактується як «стан жінки в період вагітності, пологів, годування дитини, так само властива матері свідомість її родинного зв'язку з дітьми» [Цит. за 20, с. 38]. У сексологічному словнику материнство визначається як функція жіночого організму, що спрямована на продовження людського роду і включає біологічні (виношування, народження і вигодовування дитини) і соціальні (виховання дитини) аспекти [Цит. за 20, с. 38]. Материнство вивчають як складне явище, що є результатом взаємодії багатьох факторів: генетичних, біологічних, впливу родинного та соціального середовищ. Материнство – це унікальний психологічний феномен, що має фізіологічні механізми, еволюційну історію, культурні та індивідуальні особливості. В кожній культурі є цілий інститут материнства, що включає в себе різноманітні способи виховання жінки як матері. Ці способи розраховані на те, що частину своїх функцій мати буде усвідомлювати, а частину – ні. В суспільній свідомості також не всі функції матері усвідомлюються, частина їх представлена у вигляді традицій, звичаїв, прикмет, забобонів тощо, проте все це разом характеризує конкретно – культурний шлях до моделі материнства, який є інструментом, що створений природою та суспільством для повноцінного виховання дитини як представника свого роду та своєї культури [19, с. 86]. Г. Філіпова розглядає материнство як психосоціальний феномен: як забезпечення умов для розвитку дитини, як частина особистісної сфери жінки [27, с. 22]. Представники феміністського підходу оголошують материнство суттєвою, хоча і необов'язковою, частиною життя жінки. Більша ж частина теорій материнства (біосоціологія, психоаналіз, теорії, які спираються на ідеї Руссо) розглядають материнство, перш за все, як борг, роботу. В. Брутман визначає материнство як одну із соціальних жіночих ролей, на утримання якої детермінуючий вплив здійснюють громадські норми та цінності [5, с. 59]. Т. Микова визначає материнство як особистісні якості жінки, її біологічні та психологічні особливості, які жінка має як би в собі, як якусь художню здатність, на зразок вродженого таланту [22, с. 113]. С. Мещерякова відзначає, що всі психологічні роботи в сфері материнства дозволяють виділити два основних напрямки сучасних досліджень. Перший напрямок присвячений обговоренню якостей, поведінки матері, вивчення їх впливу на розвиток дитини. Мати розглядається в термінах повинності як детермінант розвитку особистості дитини, як об'єкт − носій батьківських функцій, позбавлений суб'єктивної психологічної реальності. Другий напрямок аналізу материнства акцентує увагу на ідеї суб'єктності жінки-матері [21, с. 18]. Тому, аналізуючи материнство, автори визначають його як унікальну ситуацію розвитку самосвідомості жінки, що стає етапом переосмислення з батьківських позицій власного дитячого досвіду, періодом інтеграції образу матері та дитини [15, с. 93]. Таким чином, немає єдиного однозначного поняття «материнство». Функції матері в розвитку дитини досить складні та різноманітні. Вони полягають в задоволенні всіх фізіологічних потреб дитини, забезпеченні емоційного благополуччя, розвитку прихильності, базових структур ставлення до світу, спілкування, основних особистісних якостей і самої структури діяльності. Далеко не всі ці функції усвідомлюються матір'ю. Навіть науці багато з них стали відомі тільки в останні десятиліття, і немає підстав вважати, що їх пізнання вже закінчене. Однак мати успішно виконує ці функції багато тисячоліть. Культурою вони також добре освоєні і представлені в зведенні правил, норм, в обрядах, повір'ях, звичаях [4, с. 60]. Деякі з материнських функцій, такі, як задоволення органічних потреб дитини, формування у неї деяких особистісних якостей, в достатній мірі усвідомлюються матір'ю і суспільством. Інші існують в суспільній свідомості і свідомості матері в перетвореній формі, уявлення про їх значення для дитини різною мірою наближаються до біологічних і соціокультурних завдань її розвитку. Так, підтримка емоційного благополуччя, розвиток прихильності і її культурних особливостей, розвиток спілкування забезпечені способами взаємодії з дитиною, що включають встановлення режиму годування, способів сповивання, кількістю і якістю тактильного контакту, способами і термінами відібрання від грудей, формами перерозподілу материнських функцій, манерою шкодувати, заохочувати і карати дитину. Все це цілком виразно інтерпретується в аспекті майбутніх якостей характеру дитини, її фізичних і особистісних властивостей [11, с. 14]. Для цілісного психологічного дослідження материнства Г. Філіпова виділяє дві взаємопов'язані групи материнських функцій: • видотипові, тобто ті, які забезпечують структуру діяльності і мотиваційні основи розвитку дитини як представника свого виду, • функції, які спрямовані на формування змістовних особливостей мотиваційно-потребнісної сфери дитини як члена своєї конкретної культури [60, с. 39]. До видотипових функцій матері ці відносять такі: 1. Забезпечення стимульного середовища для пре- і постнатального розвитку когнітивних і емоційних процесів. 2. Забезпечення умов (у формі розподілу діяльності з дитиною) для розвитку видотипової структури діяльності. 3. Забезпечення умов для виникнення видотипових потреб, які формуються прижиттєво: потреби в емоційній взаємодії з дорослим, в отриманні позитивних емоцій від дорослого, включення дорослого в чуттєво-практичну діяльність, потреба в оцінці дорослим своєї активності і її результатів, пізнавальна потреба і ін., а також формування прихильності. 4. Забезпечення умов для освоєння видотипових засобів відображення в формі формування потреби в спілкуванні, як системоутворюючих для сфери спілкування. 5. Забезпечення умов для розвитку мотиваційних механізмів [6, с. 80]. Конкретно-культурні функції охарактеризувати складніше. Всі зазначені вище видотипові функції мати здійснює згідно з наявною в її культурі моделі материнства, в яку входить не тільки операційний склад і технологія догляду виховання, але і модель переживань матері, її ставлення до дитини і своїх функцій, а також способи емоційної взаємодії з дитиною. До цієї групі материнських функцій Г. Філіпова відносить такі: 1. Забезпечення матір'ю предметного середовища і умов чуттєво-практичної, ігрової діяльності та спілкування, які сприяють утворенню культурних особливостей когнітивної сфери і моторики. 2. Забезпечення умов для формування культурної моделі прихильності. 3. Забезпечення умов для формування культурних особливостей соціально-комфортного середовища. 4. Організація умов (предметного, ігрового середовища, спілкування) для формування культурних особливостей стилю мотивації досягнення. 5. Забезпечення умов для формування у дитини основних культурних моделей: ціннісно-смислових орієнтацій, сім'ї, материнства і дитинства та ін. [62, с. 7]. Погляд Г. Філіпової щодо материнських функцій не є єдино правильним і остаточно визначеним. Різні напрямки в психології мають свій предмет дослідження і в залежності від цього оцінюють і інтерпретують функції матері. Філіппова розглядає материнство не лише як умову для розвитку дитини, але й як особливу материнську потребно-мотиваційну сферу психології жінки, що формується впродовж життя [26, с. 22]. Також існують підходи, за якими материнство – це унікальна ситуація розвитку самосвідомості жінки, яка стає етапом переосмислення батьківських позицій власного дитячого досвіду, періодом інтеграції батьківського образу та дитини [23, с. 19]. В сучасній психології особистості і психотерапії материнство вивчається в аспекті задоволеності жінки своєю материнською роллю як стадія особистісної і статевої ідентифікації (К. Вітакер, Ф. Хорварт, В. Міллер та ін.). Зріла материнська ідентичність – це особлива позиція щодо себе та своєї дитини, яка має когнітивний, емоційно-смисловий та поведінковий компоненти [25, с. 104]. Когнітивний компонент виявляється у наявності в матері необхідних знань про дитину, вони проявляються не лише зовні, але й на інтуїтивному рівні – вміння визначати потреби дитини, розуміти сигнали, які вона подає ще на пренатальній стадії [4, с. 19]. Емоційно-смисловий компонент виражається у повному прийнятті матір’ю дитини як самостійної цінності: дитина не стає для матері засобом самореалізації чи втримання партнера [4, с. 20]. Поведінковий компонент характеризується компетентною взаємодією матері з дитиною, адекватною до потреб дитини, здатною до відповідального вибору. Якщо узагальнити всі основні напрями дослідження, то можна виявити, що материнство як психологічний феномен розглядається з двох основних позицій: материнство як забезпечення умов для розвитку дитини та материнство як частина особистісної сфери жінки. В науковому світі багато полеміки існує навколо проблеми «материнського інстинкту». Одні науковці стверджують, що материнська прив’язаність підпорядковується виключно вродженим механізмам, які об’єднують людський рід з тваринним (Дж. Боулбі, К. Лоренц, Е. Панов та ін.) [4, с. 18]. Властивість матері емоційно переживати стимуляцію від дитини, виражати свої емоції у взаємодії з дитиною розглядається як її природна особливість. Такої точки дотримується Д. Віннікотт, який описує стан матері після пологів як особливий, що дозволяє їй безпосередньо переживати стан народженої дитини [17, с. 59]. Роботи М. Мід показали, що материнська турбота і прив’язаність до дитини настільки глибоко в реальних біологічних умовах запліднення, виношування дитини, пологів та годування, що тільки складні соціальні установки здатні повністю пр глушити їх. Лише в ситуаціях якщо жінка не має сформованого адекватного відчуття власної статевої ідентичності, якщо пологи проходили під загальним наркозом, а вигодовування дитини замінене штучними педіатричними рецептами, то в таких умовах виявляється значне порушення материнських почуттів [20, с. 29]. Кросскультурні дослідження показали, що в тих випадках коли народження дитини суперечить соціальним очікуванням (позашлюбна вагітність, загроза статевому або соціальному статусу жінки), жінки можуть іти на все аби не народжувати дітей, або позбавлятися їх різними способами [25, с. 86]. Дослідження різних культурних варіантів материнства в сучасному суспільстві також свідчить про вплив вже існуючих моделей сім’ї, дитинства та цінностей, прийнятних для даної культури, на материнську поведінку і переживання жінки [18, с. 19]. Іншу позицію займає Е. Бадінтер, яка прослідкувала історію материнських установок протягом чотирьох століть і прийшла до висновку, поняття «материнський інстинкт» являється міфом. Дослідниця не знайшла жодної загальної та необхідної тенденції поведінки матері, а напроти – надмірну мінливість її почуттів, в залежності від її культури та амбіцій [Цит. за 10, с. 35]. Материнська любов – це поняття, яке наповнюється в різні періоди історії різним змістом. Жінка стає кращою чи гіршою матір’ю в залежності від того, цінується чи знецінюється в суспільстві материнство. Можливість кардинального порушення материнства свідчить про те, що інстинкт не відіграє вирішальної ролі в поведінці матері. Акцент на інстинкт відводить увагу від проблеми власної активності жінки в рішенні стати матір’ю чи відмовитися від материнства [7, с. 15]. Материнство це одна із соціальних жіночих ролей, тому, навіть якщо потреба бути матір’ю закладена в жіночій природі, то суспільні норми і цінності відіграють вирішальний вплив на прояв материнського відношення. Всі дослідження батьківського, зокрема материнського, відношення до дитини говорять, про те, що емоційне відношення матері, форми його проявів, способи надання підтримки сильно відрізняються у різних матерів. Все це дозволяє зробити припущення, що материнство не є повністю вродженим механізмом. Акцент на материнському інстинкті як на найбільш значимій складовій психологічної готовності до материнства викликає сумніви [7, с. 59]. Інстинктивна поведінка – чітко закріпленні в наслідуванні поведінкові форми. Можливість кардинального порушення материнства свідчить про те, що інстинкт не відіграє вирішальної ролі в поведінці матері. Акцент на інстинкт відводить увагу від проблеми власної активності жінки в рішенні стати матір’ю або відмовитись від материнства. При такому підході зберігається пасивність особистості, а її вибір стає результатом зіткнення різних сил, залишаючись не пов’язаними з активністю самої особистості [20, с. 91]. Материнство – це одна із соціальних жіночих ролей, тому навіть якщо потреба бути матір’ю закладена в жіночій природі, суспільні норми і цінності мають вирішальний вплив на прояв материнського відношення [26, с. 32]. Отже, материнство – складний феномен, який має фізіологічні механізми, еволюційну історію, культурні та індивідуальні особливості. Материнство не забезпечується повністю вродженими механізмами, воно містить у собі біологічне прагнення до материнства, що перетворене інтеріоризованими соціальними нормами. На сучасному етапі материнство аналізується з точки зору особистісного розвитку жінки, психологічних і фізіологічних особливостей різних періодів репродуктивного циклу. Материнство визначає унікальну ситуацію розвитку самосвідомості жінки, яка стає етапом переосмислення батьківської позиції з власного дитячого досвіду, періодом інтеграції образу матері і дитини 1.2 Соціокультурний, психологічний і філософський підхід до визначення материнства Вивчення материнства в даний час стає все більш популярним як в теоретичному, так і в прикладному аспектах. Обговорюються материнські якості і характеристики материнської поведінки, а також їх культурні, соціальні, еволюційні, фізіологічні та психологічні аспекти. Розглядаються основні вчення про сутність материнства як культурного феномена, його цінності і значущості для суспільства. Дослідження різних культурних варіантів материнства в сучасному суспільстві свідчать про вплив наявних моделей сім'ї, дитинства та цінностей, прийнятих в даній культурі, на материнську поведінку і переживання жінки. Великий інтерес представляє наведене в цих роботах порівняння розподілу материнських функцій в різних культурах, материнської поведінки і ставлення до дитини, які забезпечують формування необхідних в даній культурі особистісних якостей (наприклад, особливості емоційної сфери, якості прихильності, особливостей переживання успіху і невдачі в досягненні мети) [21, с. 20]. Розглянемо основні підходи форм материнства в різні епохи культури. У концепціях античних філософів материнство набуває забарвлення природної необхідності, продиктованої запитами держави. У навчаннях Платона і Аристотеля материнство (народження і виховання дітей) розглядається як данина суспільству в справі його зміцнення. Материнські почуття і турбота визначаються індивідуальною справою для жінки. Саме в епоху класичної Античності, спрямованої на формування ідеальної людини як основи могутньої держави, місія матері безумовно є складовою загальної системи соціальних цінностей. Проте сама жінка представлялася істотою нижчої природи, спеціально призначеної до біологічного продовження роду. Доброчесність жінки древньогрецький філософ Платон (427 – 347 р.р. до н.е) вбачав в умілому розпорядженні будинком і в слухняності щодо чоловіка [2, с. 24]. Арістотель (384 – 322/332 рр. до н.е) назвав жінку союзницею в народженні дітей і в житті взагалі. Від неї вимагалося насамперед бути гарною господинею і покірною дружиною, головне ж – беззастережно визнавати верховну владу чоловіка, який був за своєю природою вище [2, с. 25]. Таким чином, материнство набуло забарвлення природної необхідності, народження дитини осмислювалось як данина суспільству для його зміцнення. Материнство розглядалося як закономірна реалізація біологічного інстинкту, а також як «соціальне замовлення» і культурна традиція. Материнські почуття і турбота були суто індивідуальною справою жінки, суворо обмеженою традиціями «чоловічої» культури. Античність заклала моральні норми регуляції поведінки, але не торкнулася сфери материнства, оскільки материнство не було сферою чоловічої регуляці [2, с. 49]. У середньовічній філософії тема материнства отримує новий контекст. Її осмислення починається з моменту усвідомлення «ролі жінки в історії людства» в контексті Біблії. Жінка вважається причиною гріхопадіння людини, оголошується носієм зла. Церква проповідує відмову від тілесності та відхід до ідеальних форм, тому і материнство, що реалізуються в дітонародженні, опиняється поза сферою інтересів релігії. У середньовічній культурі материнство сприймається запорукою земного благополуччя і спасіння душі жінки, як природне єство дітородних властивостей жінки. Ідея гріховності тілес- ного начала відсувала реальне материнство від святості, тоді як на духовному рівні материн- ство прирівнюється до центрального в християнській вірі Богородичного догмату. Видатний діяч доби Середньовіччя – Аврелій Августин (354 – 430 р.р. н.е.) наділяє Моніку якостями Богородиці [1, с. 54]. Шанування Пресвятої Діви Марії сформувалося вже в IV столітті. Якості Богоматері переносяться і на жінку-матір, у результаті чого вона починає розглядатися як транслятор духовних цінностей, як земний посередник між Богом і дитиною. Таким чином, в середньовічній християнській думці материнство розглядається як шлях здобуття вищого сенсу буття для жінки і один із способів обожнювання людини взагалі Материнство в середньовічній думці розглядається як носій божественної думки, як транслятор духовних і моральних цінностей, саме материнство трактується як універсальна цінність. Відродження стало в історії Європи та світу поворотною точкою, яка розгорнула хід історії і розвиток культури в бік людини і соціуму. В епоху Відродження виникло нове осмислення материнства, яке протилежне за своєю суттю Середньовічному [11, с. 65]. Осмислення материнства знаходилося за межами головних змістовних проблем ренесансних філософів. Про жінку більше говорять як про втілення краси, об'єкт кохання. В епоху Відродження функція продовження роду (материнство) уникла процесу знецінення в очах суспільства, проте материнська турбота про дітей відносилася до природної поведінки, як само собою зрозуміле. Материнство було проявом матерії, фізіологічної сутності жінки і поза дітонародження не мислилося. В епоху Відродження функція продовження роду (материнство) уникає процесу знецінення в очах суспільства, однак турбота про дітей, материнська ласка і материнська любов самі по собі ніяк не виділялися, оскільки їх відносили до природної поведінки, яка сама собою є зрозумілою. Материнство було проявом матерії, фізіологічної сутності жінки, яке поза дітонародженням не мислилось. Труднощі, пов’язані з материнством, усвідомлювалися, приймалися як природні і закономірні. В обов’язки жінки входило ведення господарства і виховування дітей. Материнство було очевидною реальністю і соціальною цінністю поза часом. Італійський гуманіст Леон Батіста Альберті (1404 – 1472 р.р.) підтверджує цю ідею в трактаті «Про сім’ю». Він пише, що діти в дитячому віці повинні знаходитися під наглядом матерів, «...Сей ранній вік нехай зовсім не знає рук батька, перебуваючи на руках матері» [13, с. 148]. Здатність до дітородіння, появу грудного молока в жінки, він вважає проявом розумності природи. Тому материнство набуває характеру інстинктивної поведінки, що приймається і підтримується суспільством. Материнство, пов’язане з небезпекою і муками пологів та з труднощами виховання дітей, стає об’єктом роздумів гуманіста доби Відродження Еразма Роттердамського (1466 – 1536 р.р.). У трактаті «Про виховання дітей» Еразм Роттердамський висловлює ідею про необхідність материнського піклування як першої школи у справі виховання гідної людини. Материнська турбота у відношенні до дитини, на думку видатного філософа і педагога, повинна проявлятися як у допологовому (вагітність), так і в післяпологовому станах: «І ще навіть дитина не з’явилася на світ, а материнська турбота – на варті». Тобто жінка повинна стежити не тільки за своїм раціоном але й за способом життя взагалі [13, с. 149]. Важливо відзначити, що сам акт народження для Еразма Роттердамського без подальшого виховання дитини робить жінку матір’ю лише наполовину. Таким чином, материнство за поглядом мислителя є поєднанням природних, соціальних і моральних форм діяльності. Проте в справі виховання мати грає саму незначну роль, а домінування батька є абсолютним. Головною функцією жінки епохи Відродження є здатність керувати сім’єю. Обов’язком жінки є виношування та вигодовування дитини, догляд за нею, а також турбота про чоловіка. Але набагато більше значення надається веденню господарства. Материнство осмислюється вченими як природний стан жінки, біо-соціальна норма (поєднання фізіологічного і суспільного) [14, с. 9]. Сцієнтична філософія Нового часу на перше місце ставила ідею формування громадянина: виховання почуття обов'язку, який перевищував особисті інтереси. В культурі Нового часу затверджувався принцип домінування родового над індивідуальним, ідеального над реальним. Тема материнства набуває нових граней: вона стає об'єктом пильного вивчення педагогів, юристів, політичних діячів. Якщо в попередні епохи культурні традиції століттями не змінювалися, то в Новий час уже впродовж життя одного покоління відбувалися істотні зміни в суспільстві і культурі в цілому. Тема материнства теж набуває нових граней: вона стає об’єктом пильного вивчення педагогів, юристів, політичних діячів. До жіночого питання звертається видатний британський філософ ХVІІ ст. – Френсіс Бекон (1561 – 1626 р.р.). В інтерпретації Ф. Бекона, в жінці-матері переважає емоційне: «...Материнське почуття ніжніше і тонше» [14, с. 11]. Але разом з тим, серед виділених характеристик, притаманних матері: співчуття, жаль по відношенню до дітей, – переважають моральні якості. Філософ визначає значущу роль матері в суспільстві; а материнство не тільки як біологічну сутність жінки, але, перш за все, як явище духовне. Зовсім інша інтерпретація материнства представлена в роботах англійського філософа-новатора XVII ст. Томаса Гоббса (1588 – 1679 р.р.). Цікавим є його роздуми про специфіку системи «мати-дитя», оскільки у неї віддзеркалюється сутність материнства і ставлення суспільства до дітей. В інтерпретації Т. Гоббса, жінка в силу своїх природних дітородних здібностей набуває статусу матері як господиня своєї дитини. «Первісне панування над дітьми належить матері, і у людей, як і у інших тваринних істот, плід слідує за чревом». Це природна приналежність, на думку мислителя, дає право жінці-матері або виховувати свою дитину, або позбавитися від неї, підкинувши дитя кому-небудь. Мислитель вважав, що жінка-мати має юридичні права на дитину як на частину власності: «Панування над дитиною належить тому, хто першим має над ним владу ...Той, хто тільки що народився, ...знаходиться під владою матері, ...і тому вона може на свій розсуд або виховувати його, або підкинути» [14, с. 34]. Також одним з перших, хто запропонував програму виховання дитини матір’ю з перших днів життя є видатний чеський педагог-гуманіст Ян Амос Коменський (1592 – 1670 р.р.). У праці «Материнська школа» він підкреслює, що «…ніяким чином не можна вибачити, якщо ...шляхетні та вельмишановні матері доручають своїх дітей негайно після народження безчесним, безбожним жінкам, а іноді навіть слабшого здоров’я, ніж самі, оскільки таким чином дорогоцінна дитина віддається в жертву ймовірній заразі, фізичній та духовній» [18, с. 22]. Зауважимо, що за часів, коли писалися ці слова, традиції годувальництва та гувернерства набули поширення і необхідно було мати певну сміливість, щоб суперечити тогочасній традиції та суспільній думці. Педагог не залишив поза увагою той факт, що важливою є форма організації сімейного виховання з перших днів народження дитини, де головним вихователем виступає мати. Боротися з духовними негараздами можна в тому разі, коли формування дитини залежить від рівня розвитку особистості жінки взагалі та підготовленості до материнської ролі зокрема. Я. А. Коменський прокладав шлях до розуміння необхідності материнського виховання, наголошуючи при цьому на необхідності духовного розвитку жінки. У ХVІІІ столітті починає активно вивчатися питання про те, яке становище повинна займати жінка як у соціальних, так і в наукових прагненнях. Згадаємо погляди видатного французького мислителя Жана-Жака Руссо (1712 – 1778 р.р.). Він був першим, хто почав звертати увагу на початок кризи європейскої культури, знаком якої стало для нього виродження материнства. Жінки «... перестали годувати своїх дітей, не хочуть їх народжувати…». Ж-Ж. Руссо зазначав, що «жінка створена для того, щоб подобатися чоловікові та бути покірною, вона повинна намагатися бути приємною чоловікові, а не кидати йому виклик». Він зауважував, що слід обмежувати права жінки на особисту свободу, освіту. Презирливе висловлювання Ж.-Ж. Руссо»...Самець є самцем тільки в деякі хвилини, самка залишається самкою все життя...» [18, с. 23] підкреслює ставлення до жінки як до суто біологічної істоти та негативно відбивається на ідеях автора про можливості її соціального розвитку. Незважаючи на такі переконання, Ж.-Ж. Руссо акцентував увагу на тому, що батьки народили дітей фізично, вони ж повинні народити їх ще і духовно. Він стверджував, що «нехай тільки жінки знову стануть матерями, а чоловіки скоро стануть батьками та чоловіками». Тобто жінки виконуватимуть своє материнське призначення без допомоги годувальниць та вихователів. Але знову йдеться про призначення жінки бути тільки дружиною та матір’ю. Відмова від культури проходить крізь усі твори Ж.-Ж. Руссо. Дійсно, ми вбачаємо у його концепції відмову від позитивного соціального впливу, який відбувається завдяки духовному та практичному розвиткові суспільства, зокрема і культури материнства [18, с. 24]. Фактично, на наш погляд, він заперечував, що соціальне життя робить кожну людину особистістю. Не можна не зважати на значний жіночий соціальний потенціал, що поєднаний з потенціалом материнським. Але зростання самосвідомості жінок та їх прагнення до самореалізації в соціумі у добу Просвітництва вже визначилися як певні тенденції, і ніщо не здатне було зупинити рух до змін у їхньому соціальному становищі. Очікуваною була публікація праць видатного швейцарського педагога Йогана Песталоцці (1746 – 1827 р.р.) «Як Гертруда навчає своїх дітей» та «Книги для матерів». На противагу Ж.-Ж. Руссо, який стверджував, що дитину має виховувати фахівець на лоні природи, а не батьки, Й. Песталоцці твердить, що «перше навчання дитини ...завжди є справою почуття, справою серця, справою матері..». Тому джерелом її морального та релігійного виховання є природні стосунки, що існують між матір’ю та її дитиною. Мати повинна бути й духовною матір’ю дитини [19, с. 86]. У такому твердженні відбивається необхідність виховання дитини в родині від самого народження для створення соціального індивіда, що передбачає також наявність власного соціального потенціалу матері для якісного виховання дитини. Отже, педагоги вже побоювалися виходу жінок з-під тиску суто домашнього середовища та пропагували материнську роль на противагу самореалізації жінки як гідного члена соціуму. Вони не бачили ніякої можливості гармонійного поєднання цих двох жіночих ролей. Процес засвоєння позитивних соціальних цінностей та їх подальше поширення матір’ю через своїх дітей порівнюють зі зведенням нової міцної будівлі. Тут справедливими є слова російського видатного хірурга, педагога Миколи Пирогова (1810 – 1881 р.р.): «Піклуючись про колиску людини, установлюючи ігри її з дитинства, навчаючи її вуста казати перші слова та перші молитви, жінки стають головними зодчими суспільства...». Також М. Пирогов у статті «Питання життя» стверджував, що не слід навіть обґрунтовувати питання виховання та освіти жінок, оскільки воно постає само по собі, якщо ми маємо зростити людину самостійну, розумну, вольову з великим внутрішнім потенціалом [19, с. 87]. Російський педагог Костянтин Ушинський (1824 – 1871 р.р.) був першим з вітчизняних педагогів, хто практично обґрунтував необхідність вищої освіти для жінок. Педагог пропагував засвоєння нащадками соціальних цінностей заради гармонізації соціуму і подальшого впливу на формування суспільних цінностей. Він навчав цьому своїх вихованок («смолянок»), які мали бути гідними матерями своїм дітям та передавати їм ці настанови. К. Ушинський був твердо переконаний, що кожна майбутня мати повинна добре знати рідну мову, володіти різноманітними знаннями про навколишні предмети і явища та елементарними уявленнями про педагогіку [22, с. 33]. Невипадково перша запропонована у Росії вища освіта для жінок була педагогічною, що також підтверджує зв’язок освіти жінки, а значить і підвищення її соціального статусу, з виконанням нею материнського призначення У ХІХ ст. багато видатних вітчизняних суспільних діячів, педагогів, психологів зверталися у своїх працях до вивчення проблем жіночої освіти та її впливу на реалізацію материнського призначення. Заслуговує на увагу думка російського педагога, письменника, політичного діяча Михайла Михайлова (1829 – 1865 р.р.), який одним з перших усвідомив побоювання суспільства «відпустити жінку з дому». У праці «Жінки, їх виховання та значення в родині та суспільстві» автор зазначав, що «не варто побоюватися, що при цілковитій свободі вибору жінка братиметься за те, що менш за все узгоджуватиметься з її природою, з материнськими обов’язками, які в певний час потребують... виключної її уваги» [22, с. 116]. Отже, можливість пошуку шляхів реалізації не суперечить якісному виконанню материнських обов’язків. Така постановка питання ніби розмежовує природну та соціальну функцію жінок, але водночас закликає до їх гармонізації. Розвиток особистості матері та розвиток особистості як майбутньої матері – справи пов’язані, але не тотожні. Проте якість виховання майбутніх поколінь залежить від обох складових жіночого соціального виховання. У ті часи існували жінки, які намагалися брати активну участь у вирішуванні нагальних соціальних проблем, практично підтверджуючи можливість розвитку та реалізації соціального потенціалу жінок, які усвідомили власну гідність та намагалися створити умови для розвитку інших. Однією з них була видатний український педагог, організатор народної освіти Христина Алчевська (1841 – 1920 р.р.). Приклад нашої співвітчизниці, яка в 1862 році заснувала в Харкові недільну школу для жінок із бідних верств населення, свідчить про пробудження національної свідомості та соціальної активності інтелектуального авангарду українського народу, не останню роль у якому відігравали жінки. Це сприяло вихованню майбутнього покоління під впливом соціально позитивних цінностей, оскільки кожна з видатних жінок, незалежно від того, в якій галузі знаходила своє призначення (М. Вовчок, С. Ковалевська, Л. Українка та інші), створювала прецедент, який мав виховний вплив на широке коло жінок. Тривали розробки стосовно материнської функції жінок, спроби поєднати їх з якісною вищою освітою. Той факт, що в суспільстві необхідно цілеспрямовано створювати умови для соціалізації жінки як матері, відзначила російський педагог Аделаїда Симонович (1844 − 1933 р.р.), котра акцентувала увагу на тому, що «матір, яка отримала найкраще виховання, не завжди може сягнути свого ідеалу у вихованні... Щоб жінка могла бути вихователем та матір’ю своїх дітей, хоча б до 3 років, потрібно її до цього готувати, відкрити для неї ті знання, які від неї приховувалися, ...доки вона сама не буде активною – до тих пір жінка не повинна вихову- вати дітей, бо вона не здатна до цього» [24, с. 233]. Отже, ця цитата засвідчує, що вперше лише у ХХ ст. педагоги усвідомили, що навіть найкраще вихована дівчина не обов’язково стає в майбутньому доброю вихователькою своїх дітей. Уперше йшлося про спеціальну підготовку потенційної матері до виконання цієї ролі у складі цілісної системи освіти жінки. Навіть жінка, яка має вищу освіту, для того, щоб стати мамою, має спеціально готуватися, зокрема опанувати культуру материнства. Якщо у ХІХ ст. було дискусійним питання щодо поєднання освіти та материнського призначення, то на початку ХХ ст. воно набуло ще більшої гостроти. Зазначалося, що жіноча освіта повинна стати підгрунтям материнства, оскільки материнство є підґрунтям для життя держави. Йшлося про суто практичну підготовку до виконання материнських обов’язків.. А для цього в соціумі повинні створюватися певні умови, які повинні сприяти підвищенню рівню культури материнства [24, с. 102]. На державному рівні провідні теоретичні та практичні діячі тих часів намагалися теоретично обґрунтувати участь жінки в суспільному житті. Наприклад, обґрунтував необхідність переходу до нової державної системи соціального виховання, яке розумів як позасімейне виховання, що охоплює і жінок, видатний політичний діяч та мистецтвознавець Анатолій Луначарський (1875 – 1929 р.р.). Перший голова комісаріату народної просвіти вказував на існування протиріччя між працевлаштуванням жінки та вихованням дітей, наголошуючи на тому, що дитина не повинна виховуватися лише в родині. «…Ми запросимо жінку, яка вміє бути матір’ю в повному розумінні, яка не буде ходити на фабрику, яка буде отримувати шматок хліба саме за свою педагогічну роботу...», – писав він. Це, безумовно, нагадує сучасний дитячий садок. Метою соціального виховання А. Луначарський вважав «виховати кожного для соціального суспільства та життя, а це означатиме – виховати гармонійно розвинуту індивідуальність» [24, с. 16]. У такому трактуванні автор поєднує соціальне та особистісне у вихованні, підкреслюючи, що лише за умов поєднання суспільного й індивідуального людина набуває перспективи особистісного розвитку. Але в системі соціального виховання, яка має таку мету, місце жінці-матері автор визначив лише на посаді виховательки в дитячому садку. Інші ж жінки повинні виконувати функцію будівників соціалістичного суспільства. Інший аспект на проблеми материнства вбачається в поглядах видатного вітчизняного педагога Антона Макаренка (1888 – 1939 р.р.), який у праці «Книга для батьків» підкреслював: «Виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а значить, й історію світу». Цим він акцентував увагу на взаємозв’язку поколінь та кардинальному значенні виховання для продовження повноцінного існування суспільства. У словах педагога: «Виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати» [23, с. 20] міститься істина виховного процесу як такого, що заздалегідь спрямований не на виправлення помилок, а на можливість завчасно піклуватися про умови соціуму, в яких відбувається просоціальний розвиток людини. Особливу увагу хотілося б приділити видатному українському педагогу Василю Сухомлинському (1918 – 1970 р.р.), який постійно підкреслював у своїх працях соціальну значущість виховання готовності до материнства, як джерела формуючого потенціалу суспільства взагалі: «Ми вважаємо виключно важливим, щоб у школі панував культ матері. ...Усі перші джерела, перші найтонші корені морального розвитку дитини – у розумі, відчуттях, душевних поривах матері. Людина у своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати...» [23, с. 21]. Доречно зауважити, що автор пропагує цінності материнства в школі, яка є однією з державних освітніх установ соціалізації дитини. Отже, значення цінності материнства вперше за багато років у ХХ ст. продекларовано на суспільному рівні. В. Сухомлинський звертав увагу, з одного боку, на підготовку батьків до виховних функцій: «Насамперед треба піклуватися про педагогічну культуру батьків», з іншого, на надання вже дітям потенціалу гідного батьківства: «Дорогі батьки та матері, давайте виховувати у своїх дітей моральну готовність до материнства та батьківства» [23, с. 22]. У кінці ХХ – на початку ХХІ століття активізувалися соціальні та педагогічні дослідження щодо ролі материнського призначення, освіти та професійної підготовки, поєднання професійної зайнятості жінок та материнства (О. Аніщенко, Л. Єршова, Г. Литвинова, Т. Машика, І. Сталькова, Ф. Хорват, Ю. Хямяляйнен, Ю. Якубова та інші). Інтенсифікувалися дослідження соціального становища жінки в Україні. Освітянська позиція у ставленні до материнства посилилася в європейському суспільстві XX−XXI століття. Постмодернізм набув крайню форму волюнтаризму і суб'єктивізму. Материнство більш не розглядається як борг, воно виглядає виключно як особиста прерогатива людини. Можна констатувати, що в сучасній західноєвропейській культурі XX століття втрачається усвідомлення материнства як культурної цінності. Факт втрати цінності материнства знайшов відображення в авторських теоріях західноєвропейської філософської думки: постмодернізмі і фемінізмі. Нові підходи до соціокультурного аналізу материнства, які демонструють представники фемінізму в епоху постмодернізму, дозволили їм поставити важливі питання, які виходять за межі теми материнства і дозволяють зробити крок вперед на шляху вивчення проблем суспільних умонастроїв і культурних змін [20, с. 81]. Материнство в концепції соціальних конструктивістів постає як біосоціальний феномен, в якому соціальна частина сильніша за біологічну. Завдяки такому підходу у визначенні поняття «материнство» з'явилося важливе доповнення. Якщо біологічні детерміністи і традиційна наука, говорячи про материнство, мали на увазі лише відносини матері і народженої (або дитини, яку виховують) нею дитини, то у сучасних мислителів під визначення «материнських» потрапили і моральні відносини жінки до дитини, іншої людині в цілому [20, с. 103]. Західний фемінізм розглядає материнство як початок, в якому найбільш виразно помітні зіткнення Природи і Культури, зіткнення, що переходить в конфронтацію. Тому крайній фемінізм пропонує відмову від материнства як фактора, що позбавляє жінку рівноправності з чоловіком, а менш радикальні пропонують помірковану позицію: материнство повинно стати особистісним вибором кожної жінки. Що стосується дослідження материнства в сфері психології, то вони відрізняються надзвичайної просторовістю, різноспрямованістю концепцій і підходів. У зарубіжній психології існують дві основні концепції визначення суті материнської-дитячих відносин: 1) концепція фіксованих материнських відносин, в якій в центрі аналізу стоїть дитина, її особистість, батьки ж виступають в ролі носіїв історичних і культурно закріплених норм, а також об'єктів потреб і бажань дитини (А. Адлер, З. Фрейд, К. Хорні); 2) концепція, що встановлює зв'язок між факторами виховання і розвитку дитини, де основним положенням є припущення про наявність відображення особистості дитини в особистість матері (А.Болдуін, М.Земська, Х. Ріхтер, Е. Шефер) [20, с. 17]. У вітчизняній психології дослідження носять в основному прикладний характер і стосуються переважно наступних аспектів дослідження материнства: • провідну роль дорослого (матері) в психічному розвитку дитини (Л. Божович, Л. Виготський, І. Дубровіна, М. Лисина., В. Мухіна, Д. Ельконін), • дослідження стилів і типів дитячо-батьківських відносин (М. Буянов), • дослідження особистісних особливостей матері і їх представленості в дитячо-батьківських відносинах (А. Захаров, Є. Ісеніна, А. Спиваковська) [20, с. 112]. Отже, в дослідженнях зарубіжних і вітчизняних психологів відзначена провідна роль матері у формуванні психологічного складу дитини. Таким чином, материнство − одна із соціальних жіночих ролей, тому навіть якщо потреба бути матір'ю і закладена в жіночій природі, суспільні норми і цінності роблять визначальний вплив на прояви материнських відносин. Поняття «норми материнських відносин» не є постійним, так як вміст материнських установок змінюється від епохи до епохи. Тій чи іншій соціальній установці відповідає певний образ дитини. Прояви материнських відносин, які відхиляються від норм, існували завжди, але вони могли носити більш приховані або відкриті форми і супроводжуватися більшим чи меншим почуттям провини в залежності від суспільних відносин до цих актів. РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМИ РАННЬОГО МАТЕРИНСТВА 2.1.Характеристика виникнення проблеми раннього материнства У всьому світі, у всіх народів жінки і діти завжди були і залишаються предметом особливої уваги і особливої турботи. Адже прогрес будь-якої держави неможливо уявити без участі в ньому «слабкої половини людства», яке найбільше потребує підтримки і захисту. Держава відповідальна перед кожним громадянином і забезпечує створення умов для вільного розвитку особистості, захищає життя, честь, гідність і свободу, особисту недоторканність, природні і невідчужувані права громадянина. В межах державної політики ставляться цілі, до досягнення яких прагне політична система, і визначаються засоби, за допомогою яких вони досягаються. Завдання політики з того чи іншого напрямку − сприяти поширенню цінностей і досягненню цілей, визнаних суспільством і урядом. Державна політика по відношенню до жінок, або «жіноча» державна політика, − це частина загальної соціальної політики. Вона зачіпає інтереси жінок як великої соціально-демографічної групи, формує їх правовий і соціальний статус, регламентує взаємини із суспільством [20, с. 36]. Державна політика по відношенню до жінок необхідна як самостійний напрям, бо є група специфічних проблем, пов’язаних з положенням жінок в суспільстві на кожному історичному етапі. Її зміст і результативність залежить, по-перше, від розуміння сутності жіночого питання, ідеології по відношенню до жінки. По-друге, від типу економічних відносин і рівня соціально-економічного розвитку держави. По-третє, від характеру політичного режиму, рівня демократії в державі і суспільстві. По-четверте, від позиції та ініціативності суб’єктів державної політики: владних структур, політичних партій, громадських рухів, жіночих мас [19, с. 87]. В умовах ринкової економіки відбувається загострення соціальних проблем. Особливо це відноситься до соціально незахищених верств населення, в тому числі до жінок. Серед усіх проблем найбільш актуальними для жінок є: важке матеріальне становище; неможливість реалізувати себе; фізичне і / або психічне насильство; самотність; ранні шлюби, малолітнє материнство. Всі ці проблеми набувають специфічний характер для жінок в силу виконання ними генеративної функції (тобто здатності до дітородіння). Проблема раннього материнства існує в усьому світі. Сьогодні по всій земній кулі народжують більше 15 мільйонів підлітків, а ще п’ять мільйонів змушені вдаватися до переривання вагітності. В зв’язку з цим виникає необхідність вивчення і осмислення такого явища як раннє материнство [18, с. 21]. Материнство − це спрямованість на дитину, вміння виходжувати і виховувати малюка. Дівчинка-підліток не готова фізіологічно, психологічно до нової ролі, і, як правило, наслідками такої неготовність є кинуті новонароджені діти. Дуже часто мати-підліток залишає свою дитину на піклування своїх батьків. У випадках же, коли мати виховує дитину сама, спостерігається високий рівень дитячої смертності, тому що «мама-дитина» не в силах оточити дитину необхідною турботою через відсутність необхідних знань і умінь [10, с. 136]. У категорію раннього материнства потрапляють неповнолітні дівчата, які чекають дитину. Також це явище може називатися підлітковою вагітністю. Вагітність в підлітковому віці завжди небажана. Трагічність таких випадків в тому, що часто дівчата не готові ні фізично, ні психологічно до появи дитини. У рідкісних випадках, молода мама самостійно прийшла до такого рішення. Причиною раннього материнства, в більшості випадків, це проблеми середовища в якому виховувалася молода мама. Найбільш поширеною причиною є: згвалтування, вагітність через незнання, а так само внаслідок дружби з поганою компанією. Найчастіше, раннє материнство зустрічається в неблагополучних сім’ях, що доводить пряму залежність від морального стану суспільства. Зараз кожна четверта дитина в Україні народжується в неповних сім’ях. В Україні не існує соціальної категорії «малолітня матір». Не ведеться статистичний облік неповнолітніх матерів (в демографічних звітах є графа «жінки, які народили у віці до 20 років»). Така категорія неповнолітніх батьків випала з уваги держави і суспільства в цілому. Мабуть, проблема в тому, що вони не мають соціального статусу. Вважається, що він їм не потрібен. На нашу думку, статус потрібен для того, щоб діти малолітніх були здоровими. Це теж майбутнє нашої країни. Дівчинка з неблагополучної сім'ї народила, її дитина росте в таких же умовах. Дитина зазвичай повторює шлях мами. Якщо мати народила дівчинку неповнолітньою, то в більшості випадків її дочка теж народить в ранньому віці. Ці дівчатка живуть лише на допомогу одинокої матері. Рання вагітність − це завжди випадковість. Не буває запланованої бажаної ранньої вагітності. А причина − абсолютна сексуальна безграмотність. Вони навіть не знають, що в п'ятнадцять років після занять сексом може бути дитина. Кажуть: «Я не думала про це!» У родині про це не говорять, мовчать, в школі взагалі розмови на сексуальні теми під забороною. Дівчата сподіваються на молоду людину, яка теж безграмотна. Ранній вступ у статеві відносини свідчить, перш за все, про нестачу емоційного прийняття в сім’ї. Недолюбленість, дефіцит ласки і розуміння, щирості, прагнення отримати недодане тепло штовхає дівчаток в ліжко так рано [10, с. 138]. У більшості випадків перспектива появи дитини у неповнолітньої дівчинки сприймається негативно і майбутнім батьком, і суспільством, і батьками. Останні, здавалося б, повинні бути цілком на боці дочки. На жаль, це не завжди так. Причому, реакція потенційних бабусь і дідусів не залежить від того, благополучна сім'я чи ні. Сім'ї з групи соціального ризику будуть докоряти дочці за «зайвий рот», а успішні − за «ганьбу». Тим часом, ближче до пологів ситуація стабілізується: батьки миряться і починають активно допомагати молодій матері. Є одна причина виникнення раннього союзу, яка полягає в тому, що багато юнаків впевнені, що статус «одруженої людини» додасть їм ваги в суспільстві. Молода людина прагне до самостійності. Одруження для нього − це крок до дорослішання, спроба домогтися поваги оточуючих, адже до сих пір на нього дивилися як на хлопчика, а він хоче довести, що давно вже чоловік. Але зареєструвати шлюб мало, треба забезпечувати сім'ю, а це складно, якщо немає освіти, власного доходу і житла [19, с. 86]. Що ж стосується молодих дівчат, то найчастіше в ранньому віці існують різні проблеми і труднощі в спілкуванні з близькими і рідними. Часта причина шлюбу в ранньому віці − комплекс неповноцінності: невпевненість в собі, у своїй красі, привабливості для протилежної статі. Цей комплекс закладають ще в дитинстві батьки, часто авторитарні люди, що пред’являють до дитини завищені вимоги. Відповідно до Сімейного кодексу, неповнолітні батьки мають обмежені права і обов'язки. Спільне проживання з дитиною та участь у її вихованні − все, що дозволено молодій мамі. Згідно із законом, поки вона не досягне віку 18 років, її дитині повинні призначити опікуна. Найчастіше цю роль на себе беруть саме новоспечені бабусі -− мами юних породіль. У дівчат, що живуть в інтернатних установах, ситуація складніша. Малолітні матері не можуть прийти туди з дитиною, тому їм доводиться або зовсім залишати інтернат, або віддавати новонароджену дитину в будинок маляти. На думку юристів, «розселення» матері і дитини−- найкращий вихід, адже ніхто не забороняє мамі відвідувати свого малюка, а після досягнення власного повноліття забрати її [25, с. 81]. Ще один важливий аспект раннього материнства − медичний. Багато лікарів говорять про порушення адаптації організму до вагітності, загрози переривання, невиношування і передчасних пологах. Однак у більшості дівчат вагітність і пологи проходять нормально. Головна проблема малолітніх матерів − страх. Вони панічно бояться йти до лікаря, ставати на облік, звідси − пізня діагностика вагітності, а, значить, згаяний час для проведення необхідних аналізів, для лікування наявних інфекцій. Останнє особливо актуальне, оскільки значна частина таких вагітних веде безладне статеве життя. Ми вважаємо, що 16 років − нормальний дітородний вік, коли організм жінки вже цілком може виносити дитину. І статистика це підтверджує: неповнолітні мами добре виношують вагітність, народжують в термін, під час пологів слухняні − тільки плачуть іноді: все ж самі ще діти. І з грудним вигодовуванням проблеми рідко виникають. Часто такі породіллі навіть більш відповідальні, ніж зрілі жінки. У будь-якому випадку пологи, навіть в юному віці, кращі за аборт. З точки зору психології, процес формування особистості у жінки завершується до 25-26 років. Навіть в 18 років ще немає чіткої установки на життя, системи моральних цінностей, професійної орієнтації. Лікарі відзначають, що при нормальній фізичній зрілості ці дівчата незрілі в соціальному плані [25, с. 84]. Раннє материнство, на нашу думку, не стільки медична, скільки соціальна проблема. В ієрархії проблем, які найгостріше стоять перед малолітніми матерями, здобуття освіти і професії − на третьому місці після виховання малюка і позбавлення від матеріальних труднощів. Дійсно, практично всі матусі мають неповну середню освіту. Статистика на сьогоднішній день свідчить про нестійкість ранніх шлюбів, проте ця нестійкість обумовлена не природою раннього шлюбу, а найглибшою кризою сім’ї. Пропоновані заходи спрямовані не на зниження кризи, а на рішучий перелом, формування моди на ранню сім’ю з комплексними заходами заохочення і підтримки дітонародження в таких сім’ях. 2.2.Можливі способи подолання проблеми раннього материнства В наш час відсутні чіткі правові механізми соціального захисту ранніх сімей і малолітнього материнства, а ті невеликі, що виділяються на ці цілі кошти, нерідко розпорошуються, і лише близько п’ятої частини з них доходить до адресатів. Відсутність чітких уявлень про реальний рівень життя людей нерідко призводить до розробки надмірно жорстких, заформалізованих правових процедур і правил надання громадянам соціальної допомоги. Спеціальним методом загальнодержавної демографічної політики, закріпленої в законодавстві, може бути цілеспрямоване соціально-економічне стимулювання ранніх шлюбів (між повнолітніми) з метою не тільки змінити демографічну ситуацію, а й забезпечити формування більш здорового морального клімату у суспільстві. У це стимулювання повинні увійти субсидії на житло і пільгові кредити. Держава може і повинна зламати стереотип пріоритету кар’єри над вагітністю, надаючи право малолітнім матерям на пільгових умовах здобувати вищу або середню спеціальну освіту в державних освітніх установах (за аналогією з «робітфак» радянської епохи), а також зміцнюючи законодавчі гарантії збереження місця роботи і надання зручного графіка для вагітних жінок і матерів-годувальниць [25, с. 62]. Таким чином, вступ до шлюбу і народження першої дитини має стати не перешкодою, а трампліном у кар’єрі молодої жінки. У зв’язку з існуючою проблемою ранніх шлюбів і малолітнього материнства, доцільні, на наш погляд наступні напрямки соціальної державної політики з даного питання. 1. Пропаганда установки на ранні шлюби з народженням дітей (в тому числі через телебачення, кінематограф, ЗМІ) допоможе здійсненню прискореної соціалізації молодого покоління, його занурення в сферу дорослого житті з органічними уявленнями про служіння в сім'ї та суспільстві. Крім того, таким шляхом скорочується тимчасова дистанція між поколіннями, що перешкоджає їх подальшому відчуженню один від одного. 2. Держава може підтримати ранні сім'ї шляхом будівництва комфортабельних «сімейних гуртожитків», в яких за допомогою різних молодіжних об'єднань організовувалися б молодіжні сімейні комуни, поширені сьогодні в Європі. Це допомогло б вирішити проблему нестачі співробітників дитячого дошкільного виховання, стимулювати створення публічних (кооперативних) дитячих дошкільних установ і підтримати існуючі батьківські громадські ініціативи. 3. Необхідно ширше поширювати інформацію (брошури, передачі по радіо і телебаченню) про різні методи контрацепції, доступні людям з будь-яким рівнем доходів. 4. Необхідна підтримка шкіл материнства, видання спеціальної літератури про вагітність як нормальний етап в житті жінки. 5. У зв'язку з цим, на наш погляд, доцільно розробити програми цільової підтримки ранніх сімей, які включають:  аналіз даних про стан ранніх сімей, розробку програм цільової підтримки та субсидування неблагополучних (бідних, які перебувають у важких умовах) сімей; цільова допомога спрямовується в першу чергу на забезпечення тих потреб, незадоволення яких визнається неприйнятною;  семінари та заняття з проблематики репродуктивного здоров’я, здоров’я дітей, виховання в жіночих і сімейних консультаціях, дитячих поліклініках, психолого-медико-соціальної центрах, дитячих садках і яслах, школах, вузах, училищах, в молодіжно-сімейних центрах, клубах, на майданчиках громадських організацій;  безкоштовне забезпечення літературою та методичними матеріалами з усього кола сімейної проблематики, народження і виховання дітей;  правова освіта малолітніх матерів (знання основних положень сімейного права, Цивільного та Кримінального кодексів України, Конвенції про права дитини тощо);  соціальну підтримку (знання про можливості отримання допомоги на дитину, різних пільг, можливості отримання освіти, забезпечення роботою) [20, с. 71]. У сучасних умовах в Україні спостерігається складні процеси деградації сімейного образу життя: поширення альтернативних форм шлюбно-сімейних відносин, зниження престижу сім’ї, зростання розлучень, внутрішньосімейного насильства і збільшення ранніх шлюбів. Також варто розвивати психологічну готовність до материнства юних дівчат. Психологічна готовність до материнства (ПГМ) трактується як здатність матері забезпечити адекватні умови для розвитку дитини та виявляється в певному типові материнського ставлення [21, с. 20]. Г. Філіппова виділяє у ПГМ п’ять основних блоків. 1. Особистісна готовність: загальна особистісна зрілість (адекватна статева ідентифікація; здатність до ухвалення рішень і відповідальності; міцна прихильність; відсутність залежностей) та особистісні якості, необхідні для ефективного материнства (емпатія; здатність до спільної діяльності; здатність бути «тут і тепер»; творчі здібності; інтерес до діяльності вирощування та виховання; культура тіла). 2. Адекватна модель батьківства: адекватність моделей материнської і батьківської ролей, сформованих в своїй сім’ї; оптимальні для народження і виховання дитини батьківські установки, позиції, виховні стратегії, материнське ставлення. 3. Мотиваційна готовність: зрілість мотивації народження дитини, при якій малюк не стає: засобом статеворолевої, вікової та особистісної самореалізації жінки; засобом утримання партнера або зміцнення сім’ї; засобом компенсації своїх дитячобатьківських стосунків; засобом досягнення певного соціального статусу тощо. 4. Сформованість материнської компетентності: ставлення до дитини як до суб’єкта не лише фізичних, але й психічних потреб і суб’єктивних переживань; здатність розуміти стани дитини, особливості її поведінки; необхідні знання про фізичний і психічний розвиток дитини; здатність до спільної діяльності з дитиною. 5. Сформованість материнської сфери. Материнство як частина особистісної сфери жінки (материнська потребово-мотиваційна сфера) включає три блоки (емоційно-потребовий; операційний; ціннісно-смисловий). Як зазначає Г. Філіппова, їх зміст послідовно формується в онтогенезі жінки (у взаємодії з власною матір’ю чи іншими носіями материнських функцій; сюжетно-ролевій грі в ляльки і сім’ю; у взаємодії з немовлятами до народження своєї дитини; у взаємодії з власними дітьми) [26, с. 105]. С. Мещерякова вважає, що ПГМ формується під впливом нероздільних біологічних і соціальних чинників й, з одного боку, має інстинктивну основу, а з іншого - виступає як особливе особистісне утворення, стержнем якого є суб’єкт-об’єкта орієнтація у ставленні до ще не народженої дитини [21, с. 21]. Досліджуючи показники ПГМ, вона виділяє: особливості комунікативного досвіду жінки в її ранньому дитинстві; переживання жінкою ставлення до ще не народженої дитини, на етапі вагітності; установки жінки на стратегію виховання дитини. Вчена вважає, що виділені показники в сукупності можуть відображати рівень суб’єктивної готовності до материнства й служити підставою для прогнозу ефективності подальшої материнської поведінки. В рамках свого дослідження Т. Гурьянова вивчає особливості розвитку ПГМ на стадії планування вагітності, під час вагітності й після пологів. Вона зазначає, що структура ПГМ визначається протиріччям між способом життя, що склався, і тим способом життя, який передбачається після народження дитини (через образ «Я - мати»). На її думку, в структурі ПГМ можна виділити наступні аспекти: мотиваційний аспект - мотив народження дитини, відповідальність за її народження і виховання, почуття обов’язку; оцінний аспект - рефлексія своєї підготовленості і своєї відповідності ролі матері оптимальному образу матері (механізм ідентификації); емоційний аспект - емоційне сприйняття ситуації материнства (комфорт/дискомфорт), переважаючий фон настрою, супроводжуючий вагітність, задоволеність або незадоволення роллю; операційний аспект - материнська компетентність: володіння способами, прийомами, знаннями, навиками, уміннями, необхідними для догляду за дитиною, уміння моделювати власну діяльність; аспект регуляції - саморегуляція жінки під час вагітності й після народження дитини у взаємодії з нею через такі чинники: 1. що обумовлюють динамічні характеристики трансформації способу життя (ригідність - флексибільність); 2. що обумовлюють можливості рефлексій людини, визначаючі участь самосвідомості в трансформації способу життя (зовнішній і внутрішній локус контролю) [Цит. за 16, с. 35]. Українська дослідниця Н. Яремчук вважає, що структура ПГМ містить такі блоки: ціннісно-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, комунікативний, емпатійний та афективно-регулятивний Отже, проблема раннього материнства − дуже гостра. Соціальні служби, медики і психологи намагаються розв’язати цю проблему відразу за двома напрямками. Перший напрям − профілактика: роз’яснювальна робота серед підлітків з питань контрацепції, наслідків абортів, планування сім’ї та консультування з питань інтимних відносин. Другий напрям − виявлення і робота з юними вагітними: психологічна і фізична підготовка до майбутнього материнства, допомога у вирішенні кризових соціальних ситуацій, пов'язаних з вагітністю, підготовка до безпечних пологів, навчання догляду за новонародженими і т.д. Життя показує, що без підтримки з боку держави і суспільства малолітні матері не можуть самостійно забезпечити себе і свого малюка всім необхідним для повноцінного життя. А демографи між тим прогнозують неухильне зростання ранніх матерів. Ранні шлюби, призводять до великого відсотку розлучень, до великої кількості покинутих і відмовних дітей. Українська молодь, не маючи власного житла і твердого заробітку, не готова до таких серйозних випробувань як створення сім'ї і поява дітей. Тому, на наш погляд, перш ніж вступити в шлюб, людина повинна зміцнити своє становище в суспільстві, мати певний заробіток. ВИСНОВКИ Отже, проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки. Середньовічна європейська культура дає релігійне трактування материнства. У християнській символіці жінка представлена у вигляді двох іпостась: Єви і Святої Марії. У першому випадку жінка − вмістилище зла. Саме Єва несе відповідальність за гріхопадіння, але саме їй дане ім'я «життя дає», тим самим визначається її високе призначення. Свята Марія − незаймана непорочність, вічна жіночність. В епоху Просвітництва материнство розглядається з позиції морально-етичного підходу. Воно є проявом законів природи і виконання свого обов'язку перед вітчизною. У філософських працях обґрунтовується непорушність природного закону − прагнення всього живого до подвоєння. Вперше в Новий час з'являється тема дитинства як самостійного віку. Ставлення до материнства визначається через набір морально-етичних якостей, необхідних жінці-матері для вирощування з дитини громадянина, тому його значення визначається вмістом образу дитини в дану епоху. На шляху історичного руху від сприйняття жінки як біологічної істоти, яка лише народжує дітей, до визнання високого соціального статусу матері та цінності материнства для суспільства, наукові підходи, зокрема педагогічні, зазнавали різноманітних трансформацій. Зазвичай прогресивні ідеї не сприймалися широким соціальним загалом, але з плином часу вони підтверджувалися історично і реалізовувалися. Трансформації наукової думки стосовно соціального статусу жінок та материнського виховання відбувалися у суперечливих формах. З часом значущість материнського виховання визнала більшість теоретиків, пов’язаних з педагогікою. Думки коливалися від традиційного надання жінці суто домашньої ролі, обмеження її функціями дітонародження й догляду за господарством до прогресивних поглядів стосовно залежності якості виховання дітей від соціального розвитку самої жінки та обгрунтування методів її підготовки до материнства. Проте, якщо порівнювати педагогічні погляди щодо материнства у різні історичні періоди, то можна зазначити, що на сьогодні материнському вихованню не приділяється такої уваги, яка би відповідала вимогам часу. Можливо, це є одним із факторів поглиблення демографічної кризи, яку ми зараз спостерігаємо. Проблема раннього материнства існує в усьому світі. Сьогодні по всій земній кулі народжують більше 15 мільйонів підлітків, а ще п’ять мільйонів змушені вдаватися до переривання вагітності. В зв’язку з цим виникає необхідність вивчення і осмислення такого явища як раннє материнство. У категорію раннього материнства потрапляють неповнолітні дівчата, які чекають дитину. Також це явище може називатися підлітковою вагітністю. Найчастіше, раннє материнство зустрічається в неблагополучних сім’ях, що доводить пряму залежність від морального стану суспільства. Головна проблема малолітніх матерів − страх. Вони панічно бояться йти до лікаря, ставати на облік, звідси − пізня діагностика вагітності, а, значить, згаяний час для проведення необхідних аналізів, для лікування наявних інфекцій. Останнє особливо актуальне, оскільки значна частина таких вагітних веде безладне статеве життя. Отже, психолоігчна підтримка ранніх матерів − це провідний різновид психологічної роботи не тільки тому, що така робота на сьогоднішній день найбільш затребувана, але і тому, що саме повноцінна сім’я дає можливість суспільству більш гнучко вирішувати питання захисту і охорони прав дітей та надання сім'ям молодим матерів необхідної допомоги у вирішенні проблем соціальної адаптації та соціалізації. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Августин Аврелий. Исповедь / Аврелий Августин. – М. : Азбука. Азбука-Аттикус, 2011. – 335 с. 2. Аристотель. Политика: в 4 т. / Аристотель; [пер. с древнегреч.; общ. ред. А. И. Доватура]. – М. : Мысль, Т 4 – 1987. – 830 с. 3. Бандура А. Теория социального научения : Учебное пособие / А. Бандура. – СПб., 2000. – 360 с. 4. Божович Л.И. Проблемы формирования личности : Учебное пособие / Л.И. Божович. – Москва – Воронеж, 1995 – 365 с. 5. Брутман В. И. Динамика психического состояния женщины во время беременности и после родов / В. И. Брутман, Г. Г. Филиппова, И.Ю.Хамитова // Вопросы психологии. – 2002. – № 1. – С. 59—69. 6. Брутман В.И. Предпосылки девиантного материнского поведения / В.И. Брутман, А.Я. Варга, В.Ю. Сидорова, И.Ю. Хамитова // Психологический журнал. – 2000. – Т. 21. – №2. – С. 79- 87. 7. Брутман В.И. Семейные факторы девиантного материнства / В.И. Брутман, А.Я. Варга, В.Ю. Сидорова, И.Ю. Хамитова // Семейная психология и семейная терапия. – 1999. – №3. – С. 14– 36. 8. Брутман В. И. Формирование привязанности матери к ребёнку в период беременности / В. И. Брутман М. С. Радионова // Вопросы психологии. – 1997. – № 7. – С. 38–47. 9. Варга Ф. Я. Структура и типы родительского отношения : Текст / Ф. Я. Варга. – М., 1987. – 240 с. 10. Ворошнина О. Р. Психологическая коррекция депривированного материнства / О. Р. Ворошнина. – М. : МОДЭК, 1998. – 400 с. 11. Винникот Д. Маленькие дети и их матери : Текст / Д.Винникот. – М., 1998. – 240 с. 12. Голод С. И. Будущая семья: какова она? / С. И. Голод. – М., 1996. – 190 с. 13. Гущина Т. В. Девиантное материнство как фактор социального кризиса семьи / Т. В. Гущина. – М. : Пер Сэ, 2006. – 526 с 14. Деларю В. В. Психология отклоняющегося поведения : учебно-методическое пособие / В. В. Деларю. – Волгоград, 2004. – 36 с. 15. Елизаров А.Н. Ценностные ориентации неблагополучных семей / А.Н.Елизарова // Социологические исследования. – 2005. – №7. – С. 93-99. 16. Желтикова Н. В. Проблемы неполной семьи за круглым столом / Н.В.Желтикова //Соцыальное обеспечение. – 2008. – №9. – С.32-35. 17. Карандашева О. В. Робота практичного психолога з учнями, схильними до адиктивної поведінки / О. В. Карандашева // Тренінгові, соціально-реабілітаційні і навчальні програми із формування здорового способу життя в учнівської студентської молоді. – К.: Ніка-Центр, 2008. – С. 59–67. 18. Киблицкая М. Исповеди одиноких матерей / М.Киблицкая. – М. : Эслан, 1999. – С. 18–24. 19. Лунякова Л.Г. О современном уровне жизни семей одиноких матерей / Л.Г.Лунякова // Социологические исследования. – 2008. – №8. –С.86-87. 20. Матвеева Е. В. Анализ материнства с позиции теории деятельности : Учебное пособие / Е.В. Матвеева. – К. : ВГГУ, 2004. – 210 с. 21. Мещерякова С. Ю. Психологическая готовность к материнству / С. Ю. Мещерякова // Вопросы психологии. – 2002. – № 5. – С. 18–21. 22. Микова Т. С. Наркомания как одна из причин девиантного материнского поведения / Т. С. Микова. – М. : ВЛАДОС, 2008. – 326 с 23. Мухамедрахимов Р. Ж. Взаимодействие и привязанность матерей и младенцев групп риска / Р. Ж. Мухамедрахимов // Вопросы психологии. – 1998. – № 2. – С. 18–33. 24. Радчук Г. К. Усвідомлене материнство як актуальна проблема сьогодення / Г. К. Радчук. – К., 2000. – 257 с. 25. Рамих В.A. Материнство как социокультурный феномен : дис. … д-ра филос. наук : 24.00.01. / В.А. Рамих. – Ростов н/Д, 1997. – 287 с. 26. Филиппова Г. Г. Психология материнства : учебное пособие / Г. Г. Филиппова. – М. : Изд-во Московского института психотерапии, 2002. – 240 с. 27. Филиппова Г.Г. Материнство и основные аспекты его исследования в психологии / Г.Г. Филиппова // Вопросы психологии. – 2001. – № 2. – С. 22-35. 28. Шнейдер Л. Семейная психология: Учебное пособие / Л.Шнейдер. – М.: Академический Проект; Трикста, 2008. – 736 с. 29. Chapple S. Child well–being and sole–parent family structure in OECD: an analysis / S. Chapple / OECD Social, Employment and Migration Working Paper No 82. – Paris : OECD, 2009. – P. 17. 30. Daly M. Contemporary Family Policy: A Comparative Review of Ireland, France, Germany, Sweden and the UK / Mary Daly, Sara Clavero. – Dublin : Institute of Public Administration, 2002. – 203 p.